Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Олександр Зирін: «Професійне свято українських телевізійників – це логічно і вчасно!»
Название (сокращённое отображение): 
Олександр Зирін розповів про можливості створення профсвята для телевізійників

Наближається цікава дата – день виходу в ефір першого професійного українського телевізійного центру в Києві. Це сталося  1 лютого 1939 року. Як стало відомо Інформаційній аґенції культурних індустрій, в Україні ініційовано запровадження професійного свята українських телевізійників – Дня працівника українського телебачення. Відзначати це свято пропонується саме 1 лютого.

Ми попросили відповісти на декілька запитань координатора даного проекту незалежного українського телевізійного продюсера, режисера-постановника та оглядача Олександра Зиріна.

            

Пане Олександре, як виникла ідея запровадження в Україні подібного свята?

Ви знаєте, останнім поштовхом до початку активних дій щодо започаткування даного свята стали здивовані очі моїх дітей-студентів, які зачаровано переглядали унікальні фотокопії, які мені вдалося розшукати у вітчизняних архівах. На тих фотографіях унікальні статті та світлини на пожовклих шпальтах українських газет та журналів 1939-1940 років. А ще був безпосередній і такий зрозумілий вигук: «Зирін! Це ж круто!». І дійсно – це круто! Українському професійному телебаченню – більше сімдесяти років! На жаль, довести все в 2009 році - у 70-ту річницю до логічного завершення не вдалося. Основна причина на той час: катастрофічний стан професіоналізму клерків в певних кабінетах на вулицях Банковій та Мельникова.

Ви зазначили «професійному телебаченню»...

Так! Це дуже важливий нюанс. Адже спроби створити і налагодити телевізійний показ на радіоаматорському рівні в тридцятих роках минулого століття в Україні були не поодинокі і доволі вдалі. Такі спроби, за допомогою самостійно створеного любительского обладнання, проводилися в Одесі та Харкові. І доволі якісно. Але для започаткування професійного свята потрібно було з’ясувати дату початку роботу саме професійного та регулярного телевізійного мовлення в Україні. А зробити телебачення таким можуть лише спеціально створені та обладнанні відповідною технікою приміщення, передавачі і, зрештою, спеціалісти, які творять програми.  

Загальновідомим є факт, що перша телевізійна програма вийшла в ефір у Києві на початку лютого 1939 року.

Так, це доволі відома інформація. Національна телекомпанія України саме з 1 лютого 1939 року веде лік своєму існуванню. Залишилося лише з’ясувати чи був той вихід в ефір лише пробним та експериментальним. Практично остаточно відомо, що перший вихід в загальнодоступний ефір відбувся саме 1 лютого 1939 року. З цим не сперечається жоден більш-менш відомий дослідник українського телебачення. Про це знаходимо повідомлення на сторінках декількох українських  видань -(№25(1749) вечірньої газети «Більшовик» від 1 лютого 1939 року, «Вісті». У №27(5517) від 3 лютого), маємо згадки і на рівні  тодішніх загальносоюзних видань ( «Правда» від 10 лютого 1939 року) .

Ви сказали, що для початку роботи  київського телецентру були проведені відповідні роботи?

Так,  був розроблений відповідний проект і спеціально для київського професійного  телевізійного центру було заново перебудовано декілька приміщень Київського радіодому. Роботи розпочалися в 1938 році і були завершені в лютому 1939 року. Для передачі в ефір використовувалися новітні і дуже потужні передавачі-одні з найбільших у тогочасному СРСР. Детальний опис київської телевізійної студії знаходимо у репортажі В. Барковського «У студії телебачення» («Вісті» №125(5615) від 3 червня 1939 року ): «...режисер сидить за своїм пультом у кімнаті, відокремленій від студії стіною. У нього на столі-прилади спеціального зв’язку і контрольний телевізор...яскраве світло потужних прожекторів освітлює обличчя виконавців. У студії -7 планів-7 точок зйомки, розміщених ближче або далі по відношенню до об’єктива телепередатчика...поруч з режисером біля телевізійного передатчика, на якому встановлено близькофокусний та далекофокусний об’єктиви, сидить оператор, який стежить за рухом актора. Зліва-табло техніка-фоніка, який контролює якість звуку і регулює його чутність. Телефон з’єднує фоніка з головною апаратною, де встановлено підсилювальну апаратуру і пульт для контролю прийому». Відчуваєте так би мовити аромат часу – «технік-фонік»? До слова телецентр колеги-журналісти з далеких тридцятих називали в своїх матеріалах «телевізорним»!

Потенційні телеглядачі мали змогу дивитися телевізійні програми з України навіть за кордоном. Маємо повідомлення, що київські програми дивилися за декілька тисяч кілометрів  у Великій Британії. Сьогодні для ефірного телебачення здолати такі відстані неможливо, але у 30-х роках минулого століття це було реально тому, що програми передавалися дещо в інших діапазонах хвиль ніж зараз.

Які програми мали змогу дивитися телеглядачі 1939 року? 

Ви знаєте біля телевізійної камери з’являлися найкращі українські актори та митці – вони виконували фрагменти популярних драматичних та музичних спектаклів, читали монологи і уривки з літературної класики, не обходилося, за звичай, і без пропагандистської або ідеологічної складової. Газети тоді писали, що це були “...видатні діячі радянської сцени: народна артистка СРСР орденоносець Литвиненко-Вольгемут, народні артисти УРСР орденоносці Паторжинський, Донець, Петрусенко та інші учасники передачі...».   Дуже цікавими є спогади про те, що в  київській телевізійній студії були навіть думки організувати виступи із фрагментами балетних вистав. Це доводить, що телевізійна студія була не така вже і “мініатюрна”, як ,за звичай, пишуть в різних журналістських матеріалах. Хоча порівняти її з сучасними, найбільшими в країні, пристосованими телестудіями телецентру на Мельникова 42, звичайно ж, не можна.

Пане Олександре, які ще елементи сучасного професійного телебачення демонстрували Ваші колеги більш ніж сімдесят років назад? 

Професіонали телебачення розуміють, що вести мову про професійно організовану роботу будь якого телевізійного каналу можна лише в тому випадку, якщо забезпечено не тільки потужну технічну складову, а і  регулярний, і у заздалегідь заявлений та визначений час, вихід в ефір. Вихід в ефір з певними телевізійними програмами. Саме так в 1939 році і було організовано роботу Київського телецентру. Мені навіть вдалося знайти київські газети з надрукованою (першою в Україні!) телевізійною програмою. Спочатку телевізійни передачі  виходили в ефір, як тоді писали, «...по других, четвертих та вихідних днях шестиденки о 19.00». Через деякий час було внесено зміни у розкладі виходів в ефір і  телепередачі проходили «...по перших, третіх та вихідних днях о 20 годині 30 хвилин...» Як бачимо: самісінький прайм-тайм!

Пане Олександре! Склалося враження, що певним чином дата народження українського телебачення замовчувалася?

Думаю, що основну роль тут зіграло те, що українське телебачення розпочало свою професійну роботу на місяць раніше від телебачення в Москві – російські колеги розпочали мовлення 1 березня 1939 року. І якщо в перших радянських телевізійних довідниках середини 60-х років минулого століття про дату початку роботи Київського телецентру (1 лютого 1939 року) ще згадують, то в книжках вісімдесятих років про це навіть не говорять! От деякі українські дослідники і тягають за собою в незалежну Україну і ХХІ століття подібні підходи. Хоча я не знайшов жодного друкованого матеріалу або наукової розвідки, яка б заперечила факт початку роботи професійного телебачення в Україні! Зазначу, що українські навколотелевізійні чиновники чомусь намертво «приліпили» до дати жовтневого перевороту в Петрограді 7 листопада за новим стилем. Саме до цього свята було підігнано дату першого виходу в ефір новозбудованого Київського телецентру на Хрещатику 26 – 6-го пробний вихід в ефір, а 7-го листопада 1951 року-трансляція параду у Києві.  От і «святкують» спочатку 55-річчя, а зараз ударними темпами намагаються створити «людям празднік» на наступному етапі – 60-літньому. От тільки треба чітко зрозуміти з приводу чого будемо вручати, частувати, гуляти.

Звичайно історичні аспекти важливі, але для прийняття відповідного рішення потрібні і інші аргументи.

Згоден з Вами. З часів розбудови українського аудіовізуального простору відбулися стрімкі і вагомі зміни. На сьогоднішній день українське телебачення це 14 загальнонаціональних каналів, 7 регіональних каналів телемовлення, 32 телеканали, які мовлять на декілька областей, більше ніж 200 місцевих телемовників. Українське телебачення 2011 року – це десятки тисяч телевізійників, які забезпечують вихід в ефір десятків тисяч годин різнопланового та різножанрового телевізійного мовлення. Українське телебачення - це потужна галузь з обсягами фінансових потоків у декілька мільярдів гривень.  

Усе це і обумовлює вагому роль українського телебачення в житті нашої держави в цілому і у формуванні гуманітарного простору, зокрема. Відокремлення свята телевізійників в окреме і зрозуміле для всіх вже давно на часі. Адже поєднання в одну дату (16 листопада) далекого вже 1994 року професійного свята радійників, телевізійників та зв’язківців великим чином було даниною узагальненому корінню цих галузей і вкрай звуженому розумінню питання. Нагадаю дата цього комплексного професійного свята визначена початком професійного радянського радіомовлення в нашій державі хоча радіомовлення на території України і радіозв’язок має більш глибше і серйозніше  професійне коріння. Але радійники нехай переймаються цими проблемами самі. До слова: мені відомо, що робилися спроби розвести ці свята по різним датам. Поки що без результату.

До того ж відзначення виокремленого свята телевізійників це уже і світова тенденція . Нагадаю, що існує спеціальне професійне свято телевізійників усього світу – 21 листопада. Ще 17 грудня 1996 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 21 листопада Всесвітнім днем телебачення на честь дати проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму в Організації Об'єднаних Націй. І це ще раз доводить  вагому роль телебачення в житті сучасного світу!

Пане Олександре! Які реальні кроки уже зроблені для запровадження професійного свята у нас в країні?

Професійні свята в нашій державі встановлюються Указами Президента. Відповідні листи-звернення спрямовані до Секретаріату Президента. Також  пропозиція підтримати запровадження свята українських телевізійників спрямована на адресу керівництва Державного комітету України з питань ТБ і радіомовлення та всім членам Національної Ради України з питань ТБ і радіомовлення. Ініціативу підтримали професіональні педагоги-члени кафедри телебачення і радіомовлення мого рідного Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Ви не повірите: навіть з увагою поставилося до ідеї встановлення професійного свята українських телевізійників  керівництво Національної телекомпанії України (принаймні отримало копії всіх унікальних архівних матеріалів та вислухало ). Уважно поставилися до ідеї і  фахівці Незалежної асоціації мовників України. На жаль, чиновники пішли шляхом найменшого спротиву – «введеніє отдєльнаго праздніка нєцєлєсообразно». Хоча час для святкування доля українським телевізійникам послала доволі вдалий. Адже саме в цей період по всьому світу підводять певні підсумки і вручають фахові премій в аудіовізуальній сфері. Отже і в Україні 1 лютого можна спокійно підвести підсумки за рік, що минув, вручити галузеві премії (для прикладу «Телетріумф»), вшанувати найкращих державними нагородам і званнями. Тобто можна стверджувати, що професійне свято українських телевізійників-це логічно і вчасно!

 

Успіху вам і всім українським телевізійникам.

 

Дякую.

 

Спілкувалася Олена Пшебило
 

Дата і час

16 грудня 2017 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9