Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Микола Гобдич: Справжній український хор – це є спосіб самовираження

«Співом досягають вони того, що є найліпшим критерієм найвищого мистецтва: враження безпосередності, необхідності та правди» - такий відгук про хоровий спів можна знайти у пресі в 20-х роках минулого століття. Народне хорове мистецтво утворилося в 90-і роки ХІХ ст. у результаті творчих пошуків фольклориста, хорового диригента та композитора за покликанням і лікаря за фахом Порфира Демуцького. У звичайному співочому колективі він збільшив чисельність співаків. Але кожен виконавець вільно розвивав свою пісенну лінію, і виходило: хто в ліс, хто по дрова, тому виникла потреба записувати і розписувати співочі партії. Нині зразки хорового співу можна почути, завітавши на концерти хору ім. Григорія Верьовки,  Академічної капели «Думка» або камерного хору «Київ». Чого досягли співом за двадцять років свого існування ПРО розповів директор і диригент хору «Київ» Микола Гобдич.

Пане Миколо, Вас не так легко було витягнути на інтерв’ю. Через щільний концертний графік хору, постійні репетиції довелось зустрітись у таку пізню годину. В 22:00 люди зазвичай відпочивають, а у вас то репетиції, то як сьогодні – інтерв’ю. У цей час Ви навіть не думаєте лягати спати чи принаймні відпочивати, почитуючи газетку. А хотіли б пасивного відпочинку на дивані? 

 

Тяжко сказати. Інколи не висипаєшся і мрієш швидше б прийшла відпустка або якийсь момент такий, щоб можна було просто виспатись, але не виходить.

 

І це добре… для ваших шанувальників. Здебільшого у музикантів усе починається з маленьких сцен, андеграундних виступів. Як починалось все у вас?

 

Було як з усіма дітьми в мій період. Мама мене віддала в музичну школу на акордеон. Це був рідкісний інструмент в Україні, в основному більш поширений був баян, але мамі захотілось саме акордеон. Я  поступив у музичне училище в Дрогобичі Львівської області. Але провчився я там тільки рік, до того моменту, коли почув вперше хор, і попросився туди. Таким чином я закінчив дві спеціальності і в київську консерваторію поступав як хормейстер.

 

А зараз граєте на акордеоні?

 

Ну на Різдво, або коли приходять родичі.

 

А чому вирішили стати саме диригентом, а не акордеоністом?

 

Мене просто підкупив хор своїм звучанням. Зразу я не думав, що буду диригентом або керівником хору. Я просто любив співати і співав багато років. Ще під час навчання у консерваторії був оголошений конкурс на заміщення хормейстера у чоловічу капелу і я пройшов конкурс, будучи студентом третього курсу. Пізніше керівник Євген Савчук перейшов у нині Національну капелу «Думка» і забрав мене з собою, де я попрацював 5 років. І от майже 20 років назад був організований хор «Київ». І з цього моменту почалась моя діяльність як керівника хору.

 

Напевно усе в житті так має відбуватися: коли шукаєш, шукаєш і врешті знаходиш. Щось підказує: ось  це – ВОНО. Мабуть із вами так сталося. Чи не жалкуєте, що обрали саме це?

 

Тяжко мені сказати, цілком можливо, що я би міг себе проявити десь в математичних напрямках…

 

Любили математику?

 

Ну не скажу, що дуже любив. Але були успіхи і я навіть на олімпіади їздив і вигравав. Але кажу вам, коли мені було 16 чи 17 років і я вперше почув справжній хор, а це був хор Дрогобицького музичного училища, то яка там вже математика! Воно поламало все моє життя. Я на стільки закохався в хор, що  не стояло питання чи буду я диригувати. Я хотів хоча б співати і, звичайно, вчитися цій справи, тому що це незвідані світи. Це було не просто хіббі. Можливо, це була любов з першого послуху.

 

Можливо, ще й тому, що хоровій музиці вже не одне століття…

 

Звісно, взагалі хор «Київ» – це духовна музика. Музика, яка була заборонена ще більшовицьким режимом у минулому столітті. Духовна музика, котра вже налічує тисячоліття – вона одна із найдревніших на нашій планеті. Є старші, наприклад Болгарія, Греція, але саме українська духовна музика відрізняється тим, що вона найбагатша. Наприклад, у нас є яскраво виражений період середньовіччя. Слухаючи цю музику, ми ніби перекидаємось на 500 – 600 років назад. Це один із напрямків, який існував найдовше в Київській Русі, це одна із величезних гордостей нашого народу. Далі йшло яскраве українське бароко у ХVІІІ столітті, яке іноді називають Золота доба України. І на сьогоднішній день нам нема рівних у цьому періоді. Ми дали світу 4 блискучих музикантів: Березовського, Бортнянського, Веделя і Дегтярьова. Трохи пізніше – це період класицизму Максима Березовського – це один із найвідоміших людей і до сьогоднішнього дня в Європі. Він навчався італійського мистецтва як і більшість музикантів Русі. Навчався паралельно з Моцартом, навіть був знайомий з ним. І до цих пір ім’я Березовського вигравірувано золотими буквами як академіка у Венеціанській консерваторії.

 

Прослухавши декілька записів хору Київ, я не почула супроводу музичних інструментів. Участь інструментів у хорі допускається?

 

Залежно від програми. Наприклад, у церковній музиці – ні. Ви знаєте, православна віра достатньо догматична,  вона ніколи не допускала ні органу в католицькій музиці, ні оркестру. Вважається в православній музиці, що найдовершеніший інструмент – це людський голос і, мабуть, тому саме в Україні і в слов’янському світі школа вокальна, композиторська, виконавська розвивалась тисячоліттями. Для інших ми до сих пір є екзотикою. Це ті речі, які дивують чужинців. Роки три, чотири назад ми возили в Голландію Високу месу Баха. Це був камерний оркестр і хор «Київ». Але у фольклорних речах ми використовуємо різні інструменти, наприклад сопілочки, барабани, але церковна музика – вона є акапельна.

 

Скільки у хорі виконавців?

 

21 людина. 11 хлопців і 10 дівчат: 5 сопран, 5 альтів, 5 тенорів і 6 басів.  Хлопців більше, бо низ повинен звучати трошки більше, наприклад так само, як в органі є органна педаль, тому у нас підсилений бас. Всі виконавці – це є або студенти, або випускники консерваторій чи музичних  університетів. Склад дуже часто міняється, на жаль.

 

Чому?

 

По різному буває. Одні втомлюються, інші знаходять вигіднішу, кращу роботу.

 

Це ви їх так виснажуєте?

 

По-різному буває. Але потік людей надзвичайно великий. Не настільки вимогливий я, скільки вимоглива та музика або та програма, яку ми намагаємось відтворити і навіть не відтворити, а поставити, щоб вона була подією. Тому, якщо не даєш спуску собі, намагаєшся добитись того ж результату і від своїх співаків.

 

Ви диригуєте людьми, людськими голосами. Як це?

 

Це дійсно одна із найскладніших задач. Передусім – це момент психологічного контакту, зрештою як і в будь-якій колективній справі, в тому числі і в оркестрі. Але, можливо, саме в вокальних колективах найскладніше. Інколи нас називають вокальним оркестром, тому що інструменти у нас одні єдині. Їх не можна спакувати, поміняти, купити, продати. То, що тобі Бог дав, те і маєш. Все залежить від того, в якому настрої прийшла твоя співачка, чи встигла вона випити каву, чи вона посварилась зранку з чоловіком? Це моментально відображається і на тембрі. і на реакції, і на подачі. Це дійсно складний момент. Моє завдання – розучити і поставити твір, який би відповідав стилю епохи, штрихам, образу.

 

Ви випустили чотири диска на твори Кирила Стеценка. Звідки така увага до цього композитора?   

 

Ця музика порівняно недавня – нас відділяє приблизно століття, але це музика, яка вважалась втраченою. Я особливо наголошую на цьому моменті, тому що ми випустили  диски Кирила Григоровича Стеценка, куди увійшли його основні роботи – це Літургія, Всенічна, Панахида, Вінчання і Пасхальна Заутреня. От наприклад фрагмент із циклу Вінчання вважався втраченим. Для мене до цих пір це дивно. Я розумію, коли музика, якій 500-600 років може бути не віднайденою, хоча і це складно зрозуміти. Але  100 років… Це був період романтизму, коли починалась Велика Жовтнева революція. Це був досить  складний період в житті України. Той же період – це і є Кирило Стеценко. Доля у нього була досить тяжка. Наприклад, Леонтовича вбили у власній домівці і тільки недавно розкрились документи, що його  застрілив підісланий спеціально НКВДист. Доля Стеценка не краща. За ним, як виявилось, теж ходили НКВДисти по п’ятам. По-перше, і Леонтович, і Стеценко були синами священиків, по-друге, вони самі були священиками. Ви знаєте, що більшовицька і пролетарська країни не вітали взагалі релігію, вважаючи це опіумом для народу. Ніхто не звертав увагу та те, які це були композитори. Важливіше інше – обоє яскраво долучилися до роботи першої незалежної Української Республіки. І звичайно, це відомо було більшовикам. В цей час створюється автокефальна незалежна від російського патріархату українська церква і Стеценко бере дуже активну участь в цьому. Що це значить? Вперше були написані на національній мові всі літургії. До речі, Стеценко у цьому випередив Європу приблизно на пів століття. Тільки після війни у Європі з’явились перші меси німецькою, англійською, італійською, а до того все ж було на латині.  І от пройшло сто років і чисто випадково я запросив одного з працівників національної бібліотеки ім.. Вернадського до себе на концерт. Цій жінці так сподобалось, що вона провела мене в бібліотеку і відкрила «двері», куди, можливо, не всі попадають. І коли мені дали таку товстезну книгу з нотами і я зрозумів, що то Кририло Стеценко, то було щось неймовірне. Я відчув і запах, і почерк. Там ми знайшли це Вінчання, знайшли дуже багато унікальних нот, наприклад Всенічну, яка у нас ніколи не видавалась, а ми користувались різними варіантами не завжди точних копій.

 

Чи багато втрачено і чи багато ще не розкрито архівів?

 

Мені найбільш дивно, що на сьогоднішній день ще не складені каталоги всіх цих архівів, які знаходяться у наших бібліотеках. Зрозуміло по якій причині. Наприклад, на Європейській площі знаходиться бібліотека, яка раніше називалась бібліотека ім. КПСС і там під грифом «Совєршенно сєкрєтно» знаходились автографи Веделя. Треба віддати належне більшовикам, що вони не знищували документів. І коли вже Україна стала незалежною, ці документи розглядались і рукописи були віддані до бібліотеки Вернадського.

Але втрачено дуже багато. На початку 90-х у мене просто опускались руки і я не думав, що щось можливо відновити. Насамперед було взагалі скомпрометована роль хору. Що таке хор у розумінні радянської людини? Це жовтенятський, комсомольський хор, коли директор заганяє всіх на репетицію. Але ви знаєте як робиться в житті – те, що тебе заставляють робити, ти починаєш ненавидіти. А що таке справжній український хор – це є спосіб самовираження, навіть якщо багато людей. Нема жодної хорошої церкви, де немає хорошого хору. Це необхідно для ритуалу, там  люди самовиражаються.

 

До речі, найближчим часом хор «Київ» можна почути в передріздвяний період в Бельгії та Голландії. В Києві хор даватиме концерт на початку квітня у Національній філармонії.

 

                                                                                             

Спілкувалась Ірина Сидоренко

 

Дата і час

16 грудня 2017 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9