На цю аудіо-книгу чекали, просто чекали... Після "Музею покинутих секретів" все більше ловиш себе на думці, коли наступне видання. Перестаєш планувати його форму, замислюватися над тим, про що Оксана Забужко говоритиме знову. Просто чекаєш. І - на диво (ніби заперечуючи вічну проблему нездійснення очікувань) - тримаєш у руках її новий проект. І вже з подивом і зачаруванням розумієш, що авторка зустрінеться зі своєю аудиторією і прочитає їй свою поезію.

Презентація аудіо-книги - це особлива подія. Адже присутні мали змогу слухати і вслуховуватися в голос Оксани Забужко, що наново народжував рядки віршів. Враження близькості і водночас далечі. Поетка спілкується з аудиторією, відповідаючи на запитання, посвячуюючи кожного у щось більше, аніж розповідь про життя й поезію. Однак при цьому, ти розумієш, що вона (Оксана - прим.), як і її поезія, недосяжна, а тому сама постава поетки тут, на сцені, перетворюється на поезію, що тривожить своєю неосяжністю, своїм неспокоєм і гармонією, своїм мелосом і надривом почуттів. 

Дві з половиною години діалогу на нерві поезії, кількасот автографів, що лишаться в приватних збірнях посвячених. Мить, яка лишилася миттю. І лиш диск "Оксана Забужко читає свої вірші" знову поверне відчуття присутності й недосяжності поетичного слова.