Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Продюсування в Україні: глухий правовий кут
Название (сокращённое отображение): 
2 роки законодавчого безладу в гуманітарній галузі

Українська держава вступила в третє десятиріччя свого існування. За роки незалежності сформувалися основні засади ринкового суспільства. В Україні заходилися активно руйнувати позиції держави в усіх сферах. Такі підходи виправдовували намаганнями рухатися в руслі світових тенденцій. Але надмогутня світова криза, яка фактично викинула з ринку принципи ліберальної економіки, наочно довела, що руйнація керівних і наглядових функцій держави призводить до стрімкого обвалу штучних саморегульованих конструкцій навіть у могутніх і багатих країнах світу зі сформованим, усталеним та ефективно діючим громадянським суспільством. Великою мірою цю тезу можна віднести і до гуманітарної сфери. Українські реалії гуманітарного простору, до того ж, накладаються і на цілковите нерозуміння представниками так званої сучасної вітчизняної “еліти” напрямків та векторів ефективного та модернового руху нашої культури і в нашій культурі.Прихід до політичної влади в країні чергового олігархічного клану небезпечним чином наклалася на відсутність чіткої і загальнодержавної системи розвитку гуманітарної сфери. Але відверто неукраїнське та іноземнозорієнтоване розуміння проблем гуманітарного розвитку держави керівництвом країни за останні роки і в часи великої економічної кризи, призводить до руйнації навіть тих позитивних тенденцій, що досить кволо закладалися протягом 20 років розвитку держави. За роки незалежності були напрацьовані і прийняті доволі сучасні закони та підзаконні акти, які дозволяли українській масовій культурі поступово входити  в світове правове поле і виходити на різні ринки збуту. У цій розвідці ми не будемо торкатися таких гострих аспектів розвитку і розбудови масової культури в Україні, як: проблема захисту авторських і суміжних прав в нашій державі, діяльність в сфері вітчизняної рекордингової індустрії, руйнівний вплив національного телебачення на український шоу-бізнес тощо. Закцентуємо увагу лише на деяких фактах законодавчого і державного забезпечення у таких сферах, як: вітчизняний кінопрокат, ситуація з ефіром на радіо та концертно-гастрольному бізнесі. Всі ці елементи, без сумніву, є ключовим для розуміння укранськими продюсерами можливостей втілення в життя та ефективної реалізації обраних продюсерських стратегій для досягнення тим або іншим проектом найбільш ефективного фінансового та творчого результату. Багатоетапна та серйозна робота, розрахована на багато років, і є одним з основних елементів стратегічного планування сучасного продюсера шоу-бізнесу. Але така робота потребує чіткого, зрозумілого, сучасного та сталого правового поля. Діяльність можновладців у формуванні такого поля у сфері масової культури також чітко демонструють пропоновані українському суспільству вектори розвитку гуманітарного простору України.

“Першою ластівкою” стало призупинення  наказу Міністерства культури та туризму України  від 18 січня 2008 року “Про дублювання, озвучення та субтитрування державною мовою іноземних фільмів”. Нагадаємо, що цей наказ вимагав у відповідності до законодавства та Конституції України проводити дубляж, озвучення й титрування кінофільмів для показу в кінотеатрах держави тільки українською мовою – нормальна світова практика у всіх без виключення цивілізованих країнах. Передбачаючи хвилю інспірованих виступів “на захист”, державні чиновники попередньо з’ясували питання в найвищій судовій інстанції Україні – Конституційному суді. В грудні 2007 року відповідним роз’ясненням Конституційний суд офіційно розтлумачив положення  ст. 14 Закону України “Про кінематографію” – перед розповсюдженням в Україні іноземні фільми мають бути дубльовані, озвучені або відтитровані державною українською мовою. Чи не першим резонансним рішенням в гуманітарній сфері стало прийняття на заміну відповідного наказу  Постанови Кабінету Міністрів №551 від 21 червня 2010 року “Про внесення змін в Положення про державне свідоцтво на право розповсюдження і демонстрування фільмів”. Згідно з цією Постановою дистриб’юторські компанії мають право самостійно вибирати мову дублювання або озвучення фільмів, якщо роботи будуть виконані на території України. Нагадаю суть проблеми: фільм проходив в Росії, після цього копії без будь-яких фінансових вливань потрапляли в Україну і за значно нижчими цінами. Кіноіндустрія в Україні занепадала у відверто невигідних і нерівних умовах. Цікаво, що рішення призупинити наказ 2008 року керівництво Міністерства культури України аргументувало виконанням... 14 статті Закону України “Про кінематографію”.

Рух у правильному напрямі поступально продовжився: заходилися руйнувати  аудіовізуальну сферу. Верховна Рада України прийняла Закон №6342 - “Закон України про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо приведення у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення”).    Нагадаю,  що текст проголосованого в першому читання документу пропонував всього лиш два пункти: «1. У загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт. 2. Із пункту 4 статті 28 виключити останній абзац.” У тому абзаці говориться: у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50 відсотків загального щотижневого обсягу мовлення. Щодо аналізу тексту законопроекту. Юристи Верховної Ради зробили “узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні поданий законопроект доцільно відхилити.” До честі співробітників науково-аналітичного управління апарату ВР слід зазначити, що вони прямо застерігали: “... що вилучення із статей 9 та 28 чинного Закону України “Про телебачення і радіомовлення” вищезазначених положень може призвести до послаблення захисту інтересів держави та національного телерадіовиробника, що не узгоджується із змістом відповідних положень Конституції України, згідно з якими держава має сприяти розвитку української культури (стаття 11)”. В юридичному Висновку багато і інших цікавих та зрозумілих нюансів. Для прикладу про те, що Конвенція про транскордонне мовлення, на яку посилаються, дає можливість Україні “...застосовувати суворіші й детальніші правила порівняно з тими, які передбачені в цій Конвенції, до програмних послуг, що транслює телемовник”. Враховуючи реалії українського аудіовізуального простру це означає тільки одне: кількість української музики в ефірі можна підвищувати, а не зменшувати. Фахівці також відзначили, що нищівний удар по українському радіоефіру намагаються зробити посилаючись на міжнародний документ, присвячений... телебаченню. Цікавим виглядає і така, з дозволу сказати, аргументація щодо необхідності знищення вітчизняного шоу-бізнесу (цитуємо за текстом документів до законопроекту):  “Фінансово-економічне обґрунтування”: “...реалізація Закону не потребує фінансових витрат з Державного бюджету України”. Як член робочої групи по обговоренню даного законопроекту наголошую: документи, якими аргументувалися зміни до діючого законодавства не містили пропорахунків стосовно недоотримання державним бюджетом велетенської кількості податків, які будуть не сплачені сотнями або навіть тисячами суб’єктами господарювання, які зайняті виробництвом продукту в українському шоу-бізі – звукозаписуючих студій, продюсерських структур та їх суміжників у фото, відео та модельних індустріях. Адже без оприлюднення готового продукту їх діяльності в ефірі вони просто не здатні вести ефективну фінансову діяльність. Можновладці абсолютно зігнорували світові тенденції в менеджменті культури, які однозначно доводять: стилістика мислення “попит породжує пропозицію” давно відійшла у минуле. Світ живе за логікою: чітко визначена пропозиція формує попит! І тотальна неукраїнськість аудіовізуального простру це доводить! Що зробили українські слухачі та телеглядачі (діти інтернету та соціальних мереж), коли побачили, що вітчизняні музичні телерадіоорганізації їх дезінформують і не дають слухати українську музику? Почали користуватися віртуальними джерелами інформації і накопичення та вимкнули радіостанції і телевізори. Відразу це позначилося на рейтингах радіостанцій! Занервували власники, а найняті ними на роботу українські радіоменеджери неспроможні налагодити ефективну та цікаву роботу знову почали переспівувати “старі пісні про головне”: українську музику ніхто не слухає, української музики не має в достатній кількості, українська музика неякісна... Фахівці також чітко вказали  і на наступне:  ігноруються норми уже діючого  Закону України “Про культуру”. Автори законопроекту фактично закликають до порушення ст.1, ст.5, ст.7 цього закону та прямих норм ст. 14. “Підтримка вітчизняних виробників у сфері культури”, де чітко визначено, що підтримка вітчизняних виробників у сфері культури здійснюється шляхом “встановлення квот демонстрування та розповсюдження вітчизняного україномовного культурного продукту на телебаченні, радіо, у кіно- та відеомережі.” Ці закиди “було враховано”: - 25% українського продукту залишили. Одіозний Закон, який викликав протести музикантів, фахівців шоу-бізнесу, педагогів мистецькиїх навчальних закладів прийнято, але він поки що не підписаний Головою Верховної Ради і Президентом, а це значить не діє.

Далі настав час законодавчого поля в головній на сьогодні для світового і українського шоу-бізу сфері – концертно-гастрольній діяльності в Україні. Для початку правлячі фракції Верховної Ради України практично повністю скасували діючу законодавчу та підзаконну базу гастрольної діяльності в державі, прийнявши нову редакцію Податкового Кодексу України. Новий документ практично повністю відмінив основні положення Закону України від  10 липня 2003 року “Про гастрольні заходи в Україні”. У результаті український концертно-гастрольний бізнес за короткий термін впав удвічі. Але концертно-гастрольна діяльність в державі й активність в цій сфері значно виросла: концертні зали почали стрімко заповнювати іноземні гастролери, фантастично стрибонули ціни на квитки. Це вихлюпнулися на терени України закордонні конкуренти, що скористалися практично повною відсутністю будь-якого контролю з боку держави за діяльністю в цій сфері. Наступним кроком стало прийняття в другому читанні урядового проекту Закону № 8521 від 16 травня 2011 р. “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України (про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва)”. За цим Законом з 1 січня 2012 року не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які здійснюють діяльність з організації, проведення гастрольних заходів, тобто практично всі українські гастролюючі співаки. Зверніть увагу: українським співакам заборонили займатися організацією не тільки виступів інших виконавців, а й власних виступів також. Тобто заборонили займатися професією! А це означає – в найми! Тиск на галузь посилювався: Верховною Радою в першому читанні було прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про гастрольні заходи в Україні» (реєстр. № 8757, автор — КМУ). У довідці інформаційного управління Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва, що провів громадське обговорення законопроекту про внесення змін до Закону "Про гастрольні заходи в Україні" зазначено,що законопроектом “...визначаються та уточнюються спеціальні терміни, визначається державна політика у сфері гастрольної діяльності та її суб’єкти, врегульовуються питання надання дозволів на проведення гастрольних заходів, їх організації, проведення та обліку, особливості проведення благодійних гастрольних заходів, встановлення відповідальності за порушення законодавства щодо організації та провадження гастрольної діяльності.” Фахівці, що ознайомилися з текстом проголосованого документу, відразу визначилися з відвертими корупційними складовими, закладеними в документі: перетворення гастрольного свідоцтва на обов’язковий документ з правом його невидачі чиновниками, численні штрафи, які можуть накладатися чиновниками за різні порушення. Адже, на жаль, реалії в країні доводять: якщо чиновник пропонує внести до закону норму «дозволити чи не дозволити» йдеться про одне: брати! Абсолютно унікальною нормою також стало намагання  ввести сплату відсотків за аншлагову вартість концерту перед його проведенням тощо. Цікаво, що документ, який був запропонований Верховній Раді Кабінетом Міністрів України і розроблений у співпраці з Міністерством культури України спрямовано тим самим шляхом, що й одіозний законопроект про вилучення української музики з українського ефіру: спочатку прийнято в першому читанні і лише потім до його обговорення залучено фахівців. У Міністерстві культури також утворено робочу групу по доопрацюванню недолугого документу. За результатами громадського обговорення у Верховні Раді з метою “покращання” тексту законопроекту фахівці однозначно визначилися з тим, що документ потрібно відкликати і він є таким, що його неможливо фахово доопрацювати. Подібні думки фахівців звучали й на засіданні робочої групи в Міністерстві культури. Також жорстко вимагалося оприлюднити нарешті дані про надходження коштів до фонду українських гастролерів за 2005-2010 роки: скільки надійшло і кому ці кошти були надані. Ця інформація мала бути доступною та публічною. На запити з цього приводу Міністерство культури не відповідає і лише в черговий раз обіцяє розмістити ці дані на сайті.

Фактично паралізує роботу на змінами до законопроекту і процедура обговорення  та прийняття документів у Верховні Раді, а також нищівний рівень розуміння правлячою парламентською більшістю важливості й значення сучасного та коректного законодавчого врегулювання у гуманітарній сфері, веде нас до глухого кута і з даним документом. Вражаючим фактом в історії із законотворенням в гуманітарній сфері є також те, що законопроекти, які врегульовують і активно впливають на роботу в сфері культури не направляються для обговорення в Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради України.

Таким чином, можна констатувати наступне: за останні 2 роки правове поле діяльності в гуманітарній сфері зазнало потужних деформацій, які не несуть ні суспільству, ні економіці держави нічого позитивного. Вітчизняні продюсери потрапили під подвійний прес: з одного боку можновладці, які активно вибудовують в Україні постолігархічну модель економіки й суспільних відносин, знищуючи можливості для роботи середнього класу підприємців,  з іншого боку – потужний тиск закордонних конкурентів, яким лобісти сусідських інтересів забезпечують привілеї в роботі на українському ринку. За таких політичних, суспільних та економічних умов вітчизняні професіонали (продюсери, менеджери, музиканти) вимушені активно приховувати результати власної діяльності, переводити власні проекти у віртуальне середовище, згортати активну концертно-гастрольну та мистецьку діяльність, переорієнтовувати роботу на російський ринок, а не ринок Європи та Америки. Все це активно накладається на серйозну прогалину в системі усталених елементів громадянського суспільства в Україні – відсутність потужних професійних галузевих та громадських організацій, які б відстоювали інтереси української культури у власному гуманітарному просторі.

Олександр Зирін, український незалежний оглядач,

доцент кафедри шоу-бізнесу КНУКіМ

 

Дата і час

16 грудня 2017 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9