Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Премія YUNA-2012: пороблено для головного
Название (сокращённое отображение): 
Про те, як премія YUNA стала антипремією

Сучасна українська музика – потужна, професійна та цікава – цілеспрямовано та за великі гроші заганялася в тусовочне стійло та до сусідських, наповнених зеленню, ясел. І музиканти і музика пручалися. Рівнем інтелекту, шармом, красою. Пручалися... але йшли.Тому, що не пропонується в Україні іншого. Свого. А конче потрібно!

Україна крокує у третє десятиліття свого існування без національної премії в музичній сфері. Отримали парадоксальну ситуацію: це раптом відкрили для себе навіть іноземці! Скоріше за все допомогли їм те відкрити. І порадили в той або інший спосіб відкрити і гаманці. Ну хоч так. Адже багатії місцеві свої гроші в Україні, як правило, тримають стільки секунд, скільки потрібно для здійснення електронного переведення грошей в офшори. Стверджую: тільки це було основною причиною відсутності подібної премії в нашій країні! Адже з появою першої подібної щорічної процедури визначення кращих в Україні – церемонії «Нові зірки старого року» в зимку 1994 року проблемою були тільки гроші. Вірніше, їхня відсутність. Ну і ще (зовсім трішечки!) – рівень інтелекту персонажів з грошенятами в Україні та музичні уподобання, «забиті» в їх ма-а-а-абіла-а-ах. Але тут гроші Мохаммада Захура -  «мецената, власника ISTIL Group» потрапили на очі «фахівця теле-радіо сфери» Павла Шилька (для знервованих: взяв у лапки ці характеристики тому,що зкопіював їх із офіційного сайту) і... вдало! Була заснована щорічна музична премія під англійською абревіатурою «YUNA» –( Yearly Ukrainian National Awards). Для інтернет-бійців: набиті «в пошуку» чотири літери дають купу всього іншого -не звертайте уваги, то збіг! Не можу сказати, що перші повідомлення про таку подію не зацікавили. Навіть чесно намагався простягнути руку допомоги. Порадити фахівців. Рука (і не тільки моя) повисла в тусовочній пустоті...

                     Перше, що викликало особливу увагу - це склад майбутнього журі премії. Простіше, тих людей, які мали працювати (саме працювати!) над серйозним завданням визначення найкращих за 20 років незалежного українського музичного простору. Адже саме таке завдання було задекларовано ініціаторами. До певного моменту склад журі був найважливішою таємницею організаторів. Причин вони можуть вигадати купу. Найголовніша (звичайно ж!) - намагання уникнути впливів. Багатьох різних і одного найвагомішого та хрусткого! Це призвело до кумедної ситуації, яку можна пояснити тільки індивідуальним досвідом і знаннями місцевого ініціатора проведення премії – до складу журі масово потрапили люди з «теле-радіо сфери». Перша велика група, вочевидь, особисто знайома з ним, друга - з телеканалу, який те все показуватиме. Ще одна і масова цікавинка – досвід роботи багатьох членів журі поруч з українською музикою в середньому становить близько 8 років ста одного дня і тринадцяти годин з з хвилинами. Нагадаю – аналізувати (хоча б!) і знати (трохи!) потрібно було процеси в українській музиці за 20 років. А ті, хто насправді знається на реаліях розуміють, що почалося все значно раніше! От як раз на цій стадії ініціатива організаторів і гепнула в глуху і - ой яку - потужну стіну. Достатньо сказати, що кількість українською музики в ефірі каналів, де працюють всі ті «фахівці теле-радіо сфери» тире члени журі, у визначені діючим українським законодавством проміжки сягає ледь 2-4%! Замість 50%! Вони уже багато років (на офіційному сайті точно зазаначено скільки) не бажають знайомити український люд з українською музикою! Але беруть на себе сміливість визначати кращих! Звичайно, скажуть скептики - не має критики! Скажу по-іншому: тусня в Україні як вогню боїться музичної критики і об’єктивної музичної журналістики. Не вірите – перечитайте склад журі на офіційному сайті премії. А їм прийшлося попрацювати на двох етапах: спочатку обирати найкращих, а потім із визначених найкращих на другому етапі голосувати за одну кандидатуру. Визначати потрібно було в 9 номінаціях: кращі виконавець, виконавиця, альбом, пісня, гурт, відеокліп, автор текстів, композитор та почесна відзнака «За особливі досягнення за 20 років». Цікавинкою виявилося запрошення 14 фахівців з Великої Британії, США, Нідерландів, Польщі, Швеції, Німеччини для оцінювання відібраних пісень та відеокліпів. Ну хоч побачили і почули трохи екзотики. Організатори гарантували вагомий аудит за підрахунками та підсумками -  належне фінансування дозволяло і таке.

Певних штрихів до обраної стилістики проведення преміальних подій додала і основна умова акредитації журналістів на урочисту церемонію вручення статуеток в палаці мистецтв «Україна»: не дасиш анонсу - ми тебе не акредитуємо (читай: напишеш правду - іди геть). Напишеш щось «нє так»- раптом забудуть дати «запрошувальний на afterparty»! І про що ж  тоді сучасному журналістові писати! Такого роду стиль «роботи» з журналістами в сучасній Україні - це уже навіть банальність. Як і «привітна» зустріч представників ЗМІ чимось дебелим на вході, а також порожній папірець -«бейдж» (привіт міліонеру-власнику) з любовно написаним згори кульковою ручкою словом «фойє» ( привіт прадюсєру, що розвів міліонера на ба-а-абкі!) ввійде до моєї колекції карток акредитації з числених фестивалів та конкурсів як один із взірців міжнародного рівня (смайлик для мецената події). Це я потім зрозумів, що «фойє» - то елемент «локації» – були ще і «Червона доріжка (другий поверх)», «Великий Зал»,  «Міні-брифінг після концерту (другий поверх)», Afterparty (Museum Le Club). Ось тут я і уторопав: панічне «как, а развє вам падтвєрділі акрєдітацію» на вході було не просто так...

Годинникова стрілка дошкандибала до 20 години 11 хвилини. Навряд чи присутніх, які заплатили за квиток на якому велетенськими синіми цифрами стояло 19.00, щоб побачити те все, потішило повідомлення на кшталт: то все преса не дає почати - бере інтерв’ю у співаків. Хоча алібі у організаторів стовідсоткове – пофотографувати глядачам було що! В тому числі і о 19.00. Відразу звернула на себе увагу технологічна насиченість майбутнього шоу. В Україні давно створені належні умови для проведення видовищ світового рівня - є світло,є можливості виготовлення і використання різних елементів сценічних конструкцій та елементів створення візуальних ефектів, є звук. є новітні телевізіні засоби. Внутрішня структура події була визначена самим жанром – вручення премій у тій або іншій сфері. А це означає, що режисура повинна була мати сталі і зрозумілі елементи: інтригуючий початок, періодичні, бажано ефектні, вхід, робота на сцені і вихід ведучих, цікаві представлення номінантів, оригінальні та видовищні музичні номери запрошених гостей і радісна кінцівка. Головне завдання - зробити все якісно та органічно та... по-українському. Відразу зазначу, що подія не отримала вагомої та видовищної крапки. Навіть глядачі в залі нічого не зрозуміли... Залишаються сподівання на телевізійну версію.

Абсолютно незрозумілими для національної події і абсолютно зрозумілими для зросійщеної ідеології телеканалу-транслятора стали появи іноземних суб’єктів шоу-бізу з аморфними і нецікавими розмовами про українську музику. Ви можете собі уявити появу на німецькій музичній церемонії численні відеопояви «знавців» з Польщі, на англійській - з Франції, на турецькій з Вірменії? Для нинішніх вітчизняних «фахівців радіо-теле сфери» творення продукту «подвійного» призначення стало основним. Тому тотальне ведення національної музичної церемонії в Україні сусідською мовою є логічним і зрозумілим. Для них. Поява і робота ведучих елементів церемонії – явний  і дошкульний провал церемонії. Очікувати могутніх проявів інтелекту від «штатних» ведучих карпаратівчікав в Україні було марною справою, але хоча б візуально і акустично(світлом та ефектними музичними відбивками) їх пристуність на сцені виправдати можна було б. Поруч з цими персонажами з’являлися симпатичні та видатні українські персоналії, що ще більше підкреслювало мікробоскопічність «медійних облич». А гробова тиша від глядачів у залі при їх помпезній об’яві – точна оцінка їх реального місця.  До слова процедура вручення чогось в Україні – це багаторічна видовищна катастрофа і не тільки на цій церемонії. От «до» цього і «після» цього – ну хоч якось, а момент виносу,відкриття і вручення статуетки багатостраждальна дешева недолугість (знову полум’яний привіт міліонеру!).

Найбільше враження від церемонії полишила українська музика і музика виконана українцями! Намалювалися і були ефектно зафіксовані надсучасним телебаченням два різних світи – ті, хто штовхаються і тусуються навколо, і... наша музика. Їм дуже кумедно і некомфортно поруч. Не вірите – подивіться короткі слова наших музик зі статуеткою в руках! В ефірі, в неті, на дисках подивіться. На додачу музику ту було загорнуто у сучасну та видовищну оболонку світла, відеоінсталяцій, хореографії. Навіть зустрінута реготом глядачів у залі пані Камалія (в телевізорі, напевне, буде підкладено грім оплесків) зовсім не загубилася поруч з усе ще ностальгуючим Томасом Андерсом. Проколомийкувала «Дикими танцями» Руслана цього разу, сміливо розпочавши з мрійливого вступу на фортепіано, вийшла на більш динамічний драйв і ефектну кінцівку.Спокійно і впевнено проспівали класичний хіт Брайяна Адамса шукаючий свій спів Іван Дорн та фантастична Злата Огнєвіч.

Переконаний: вражені глядачі повернутого спиною до українського національного телеканалу вперше у житті почули вступ до світового хіта зіграний на... бандурі. Але глядачі цього каналау ніколи в житті не чули і багато чого іншого: для прикладу видатної гри на тій самій бандурі музиканта світового рівня Романа Гриньківа разом з Елом Ді Меолою, титулованого Греммі, чи вправного соло на скрипці Василя Попадюка на ювілейному диску Ієна Гілана (це не з Лєсапавала - це з Перпл!). Ці глядачі ще багато чого не чули і не бачили – а значить не знають! Не знають не тому, що цього не має, а тому що у нас  купа «фахівців»...

А на сцені знову і знову інший рівень: «ВВ» та віртуозний вокальний гурт «Jazzex» вирішили найкращу пісню «Весна» в інтимно-прозорій манері, поп-вокалісти В. Козловський, Д. Ткаченко, В. Бондарчук та Д. Каднай, іронізуючи, спокійно і вправно проспівали... жіночі пісні номінанток на крашу вокалістку, чарівні пані М. Собко, Адобриднєва та Альоша представили хіти від Софії Ротару (цікавинкою стало те, що нарід у залі не захотів підспівувати російськомовному творові). У новому просунутому звучанні була проспівана солістами «Скаю», ТНМК »  і «Плачу Єремії» легендарна композиція «Вона». Так само спокійно і впевнено постала поруч зі знаним у світі вокалістом Карлом Фрієрсоном Гайтана, виконавши щойно створену англомовну заявку на європейський хіт. Цікаво було порівняти це виконання із розрекламованою презентацією українському люду так званого офіційного гімну багатостраждального Євро-2012 «Endless Summers», виконаного співачкою під псєвдо Oceana. «Тю», - почулося позаду. «Згоден», - подумав я. Дрібненька клюбна забавка. При чому клюб, де все це можна слухати, явно розташований в іншій півкулі, а не посеред старенької Європи. Хто то все вибирав та просуває! Напевне, їхні власники і меценати.

Окремо хочеться відмітити появу пана Андрія Хливнюка («Бумбокс») на сцені події. З ним пов’язані два найбільш щирих і емоційних прояви цього вечора. Пан Хливнюк після того, як був відкритий конверт, у якому його було названо «Кращим автором текстів»... передав нагороду Юрію Рибчинському. Передав під оплески стоячої зали... А ще один прояв навряд чи побачать численні телеглядачі. Пан Андрій представляв акустичну версію композиції «Бумбоксу» «Вахтерам». І ніяк не хотіла вмикатися гітара. Павза переростала в мінідраму - і тоді пан Андрій заспівав а-капела. Зал миттєво підтримав його ритмічним малюнком оплесків та підспівуванням. Виникло щось напрочуд емоційне та вкрай відверте... На жаль, у кінці вечора на вимогу «генерального продюсера» і «спеціально для телебачення» пісня була перезаписана знову. Потужними зусиллями всієї технологічної команди один джек і один кабель нарешті запрацював, і гітара зазвучала. Глядачі у залі отримали унікальну можливість насолодитися ще й камерним вирішенням комопозиції. Сподіваюся, наступного разу в Україні грошей вистачить і на другий джек і на другий кабель.

Олександр Зирін, український незалежний оглядач

P.S.

Перелік нагороджених:

Найкраща виконавиця - Ірина Білик

Найкраща група - Океан Ельзи

Найкращий альбом (нагорода виконавцю) - Воплі Відоалясова – “Музіка”

Найкраща пісня (нагорода виконавцю) - Воплі Відоплясова – “Весна”
Найкращий виконавець - Олександр Пономарьов

Найкращий композитор - Костянтин Меладзе
Найкращий автор слів - Юрій Рибчинський

Найкращий відеокліп (нагорода режисеру) - Олександр Солоха (за кліп Воплі Відоплясова “Весна”)

Та почесна 9-я номінація -  «За особливі досягнення за 20 років» - Софія Михайлівна Ротару.

 

 

Дата і час

16 грудня 2017 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9