Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Кирило Бородін, музикант, ГУРТ-ЙО-ГУРТ: як народжувався український гурт, який грає ірландську музику
Название (сокращённое отображение): 
Напередодні дня Святого Патрика, великого культурного та релігійного свята Ірландії, ми поспілкувалися з українським музикантом, який протягом майже 20 років поширює етнічні мотиви кельтських народів, зокрема ірландців, в Україні

Напередодні дня Святого Патрика, великого культурного та релігійного свята Ірландії, ми поспілкувалися з українським музикантом, який протягом майже 20 років поширює етнічні мотиви кельтських народів, зокрема ірландців, в Україні. Кирило Бородін, засновник та незмінний учасник фолк-формації «ГУРТ-ЙО-ГУРТ», поділився з нами особливостями становлення і розвитку колективу з екзотичним на той час репертуаром.

- Кирило, почнемо з самого початку, з витоків. Ви граєте на скрипці з 6 років, коли ви зрозуміли, що музика – це ваше призначення?

- Моя мати музикантка, вона закінчила київську консерваторію і на той момент, коли мені було десь 6 років, викладала в дитячій музичній школі. Одного разу вона привела мене до класу своєї подруги, яка викладала гру на скрипці. Вони мене запитали: «Скрипкою хочеш займатися?». Я погодився, не знаю, що тоді мною рухало, але вибір було зроблено. Там я провчився рік і потім вступив до середньої спеціалізованої музичної школи ім. Лисенка. Спочатку натхнення, як і у переважної більшості дітей, багато не було, хотілося більше гратися з однолітками на вулиці, а не займатися грою на скрипці, але пізніше творча атмосфера в школі мене затягнула, й альтернатив я вже не бачив – тільки музика.

- Звідки виник інтерес до етнічної ірландської музики?

- В юності у мене були різні музичні вподобання: я слухав джаз, рок, фолк. Я ними цікавився, бо я постійно грав подібну музику. Мені дуже подобалась творчість гурту «Акваріум» із того спектру андеграунд музики, який тоді існував. У їхніх піснях було багато фолку, зокрема ірландського, на свої концерти вони залучали виконавців ірландської музики, грали разом з ними. Це був кінець СРСР, вже було багато «підводних музичних течій». Зрозуміло, що я її слухав, тим паче, в сім’ї також надавали перевагу альтернативним жанрам. До мене доходило багато платівок, касет, різної самвидав літератури, якісь «напівдомашні» записи того самого «Акваріуму». Ось по цій лінії я і почав цікавитися етнічними мотивами кельтських народів.

- Коли ви почали практично вивчати й особисто грати ірландську музику?

- Наприкінці 90-х до мене доходила інформація через моїх знайомих, друзів музикантів, що в Києві проводяться музичні зустрічі корінних ірландців, які приїхали в Україну по справах: хтось працював у представництві банку, хтось в посольстві тощо. Переважно це були музиканти-любителі. І от, вони для себе десь раз на тиждень, у вихідні, влаштовували такі творчі вечори. Вони збиралися, як правило, у себе в домівках, приносили різні інструменти й грали етнічну музику своєї батьківщини. І так вийшло, що одного разу мені зателефонував мій товариш Юрій Казаков, який теж вчився в музичній школі, і повідомив, що в журналі «What’s on» знайшов оголошення, у якому ця компанія іноземців шукала скрипалів для спільної гри під час їхніх культурних вечорів. Тобто, виявилось, що в них була купа різноманітних ірландських інструментів: ірландська волинка, боран, мандоліна, бузькі. А на скрипці нікого не було... Тому вони вирішили прямо в журналі написати: «Потрібні скрипалі». Ми з Юрою вирішили спробувати.

Крім нас, до них приходили й інші музиканти. І ми так достатньо довго з ними грали. Це були дуже цікаві заходи, ми розбирали з ними різні мелодії й дізнавалися багато особливостей про ірландську культуру. Нам за це не платили, це було виключно дружні посиденьки, де відкидалися всі формальності і на перше місце виходила музика. Завдяки цьому досвіду в мене відбулося таке справжнє, глибоке занурення в кельтську культуру.

- Коли з’явилася ідея створити власний гурт?

- Уже під час навчання я почав експериментувати з музикою. Разом із однокласниками, зокрема з Орестом Крисою, з яким потім навчалися в Музичній академії ім. Чайковського, ми організовували неформальні зустрічі, на яких, окрім класичної музики, ми експериментували з іншими напрямами. Уже в 5 класі ми з Орестом створили свій перший бенд.  Ми збиралися в нього вдома, писали пісні, Орест грав на електрогітарі, а я власноруч зібрав щось на кшталт контрабасу з тазика, гілки і натягнув якісь жили (сміється). Це була така своєрідна андеграунд діяльність поза навчальним процесом. Так воно все потроху продовжувалося наступні шкільні роки: ми з однолітками збиралися на квартирах або в аудиторіях після занять, спілкувалися і разом грали джаз, рок, фолк музику. На рік молодші від нас також учні організовували подібні «тусовки». Там, зокрема, грали Євдоким Решетько (один із засновників гурту «ЙО-Гурт»), Дмитро Бем та інші, які в подальших подіях розвитку гурту «ЙО-Гурт» не брали участі. Потім була академія, ми продовжували спілкуватися, періодично збиралися, грали, де була можливість, виступали на фестивалях «Червона рута», «Перлини сезону» і т.д, знайомились з новими колегами. Такі різні у нас були перетини з людьми, з якими ми потім зібралися для створення проекту «Гурт-ЙО-Гурт».

- Як власне зародився гурт «ЙО-Гурт»?

- Одного разу компанія ірландців запросила нас пограти з ними на вечірці в Британському посольстві, здається, на Різдво. Ми залюбки погодилися. Було багато запрошених гостей, ми грали разом на одній сцені, все було дуже весело. Після концерту до мене підійшов один чоловік і представився менеджером ірландського пабу «О’Брайанс». Він сказав: «Я бачу, ти такий молодий, завзятий, талановитий, дуже добре граєш, збирай колектив таких самих і приходьте, будете у нас грати». Грубо кажучи, от така надійшла пропозиція на цікавий проект, із постійним місцем виступу та заробітком, ну і, звичайно, з чудовою ірландською музикою, яку мені дуже подобалось грати, тому що вона дуже віртуозна та має великі традиції.

Я тоді звернувся до Кімича (Євдокима Решетька) і покликав Данила Денисова, акордеоніста, з яким ми були вже багато років знайомі. Кімич закінчив консерваторію як гобоїст, але ми знали, що він добре грає на гітарі, а Данило вже давно грав історичну музику, зокрема ірландську й шотландську. Ми почали грати втрьох, виступили декілька разів, а потім Кімич запропонував долучити до гурту свого брата, який грав на перкусії, для підсилення ритм-секції. І буквально за два місяці наше тріо перетворилося на квартет. Оскільки така ситуація склалася для нас досить несподівано, то ці регулярні виступи та репетиції іноді накладалися на інші професійні справи, наприклад, Євдоким грав паралельно в інших проектах, а Данило Денисов періодично виїжджав за кордон на декілька місяців брати участь в різних історичних проектах, сольно виступати, акомпанувати оркестру і так далі й інколи навіть по півроку був відсутній в Україні. Наближався такий період, коли Данило збирався знову від’їжджати, у нього вже була відкрита віза, всі плани були побудовані, а Євдоким повинен був поїхати до Криму на певний студійний період. Вийшло так, що ми залишилися вдвох: скрипка і перкусія, потрібно було викручуватися і підшукати якийсь провідний інструмент та акомпанемент. 

Я звернувся до Марії Хмельової (флейтистка гурту «ЙО-Гурт). Річ у тому, що я був знайомий з її батьком Сергієм Хмельовим, відомим джазовим барабанщиком. Не задовго до цього ми якраз робили з ним спільний проект. І коли постало питання пошуку заміни в наш колектив, я одразу згадав, що в нього є донька Марія, яка на той момент навчалася в академії. Я пішов до неї на концерт в консерваторію та після виступу запропонував їй приєднатися до колективу. Їй ця ідея з кельтською етнічною музикою дуже сподобалась – і вона погодилась. Майже одразу ми знайшли другого музиканта, ми залучили до нашого гурту гітариста Джека Фроста, який на той момент набував популярності в Україні й успішно виступав закордоном. Ми почали успішно грати у новому складі: флейта, скрипка, гітара і перкусія, а коли повернулися Кімич і Данило, ми об’єдналися і вже вшістьох сформували остаточний склад гурту «ЙО-Гурт». З двома гітарами та флейтою у нас відкрилися нові можливості, ми почали доповнювати наш репертуар новими композиціями, а через те, що Джек переважно грав на електронній гітарі, ми захотіли посилювати саунд і вирішили додати бас-гітару, у підсумку, залучили до проекту ще джазового бас-гітариста Олега Путятіна.

- Як ви популяризовували ірландську музику в тогочасній Україні?

- На жаль, на той рівень, на той масштаб, на який би ми хотіли, ця творчість не вийшла. Зрозуміло, що для просування музики потрібні належні фінансові вливання, грошова підтримка. А про яку підтримку ірландської музики могла йти мова, якщо для підтримки власної, української тоді коштів не було? Це зараз через інтернет, через талант-шоу можна якось просунути власну творчість, а тоді ж інтернет був дуже слабкий, таких-талант шоу не було, через це й грав повсюди один шансон та звучали бандитські мотиви.

- Коли ви перестали грати виключно кельтські мелодії і як ви розширювали свій репертуар?

- Іноді перед початком нового репетиційного періоду, коли ми вирішували додати щось нове, цікаве в наш репертуар, ми шукали в різних джерелах кельтські мелодії, бувало, шукаєш серед ірландського, у якихось колекціях чи збірках, а там трапляються різні цікаві мотиви інших етносів: балканські, скандинавські тощо. Ми їх починали грати, додавали до попередніх композицій. І в якийсь момент ми вже вийшли на такий широкий горизонт, що нам вже було не обов’язково прив’язуватися виключно до кельтської музики. 

Іноді цьому сприяла участь у спільних проектах  з колективами інших напрямків. Нас запрошували грати на певні тематичні фестивалі, присвячені певним етносам, і ми додавали у свій фолк-репертуар мотиви інших народів. Пам’ятаю, у нас був спільний проект зі співачкою Росавою, тоді ми зачерпнули українські мотиви, почали грати українські мелодії.

На даний момент ви багато співпрацюєте з відомими українськими виконавцями, зокрема минулого року ви виступали з Джамалою і вже довгий період часу акомпануєте Соні Сотник. Як народжувалася ідея такої музичної співпраці з іншими виконавцями?

-  Це вже був кінець 2000 – початок 2001 року. Тоді ми піднялись на такий більш-менш серйозний рівень гри, що нас запросив на свою програму «Джазові вечори» Олексій Коган. Там ми дебютували вже з назвою «Гурт-ЙО-Гурт».

- Але ж ви не були джазовим колективом.

- Так, ми не були джазовими, але Олексію наша музика дуже сподобалась, він був у захваті. На цьому проекті ми позиціонували нашу музику як кельтський джаз.  Десь на другий рік існування гурту ми вже почали задумуватися про запис власного альбому. Нам вдалося облаштувати домашню студію, це було визначна подія, свято для нас, ми почали займатися авторською музикою і у 2001 році випустили свій перший альбом «We have all around». Цей процес (періодична гра в пабі, виступи на фестивалях) починав активно набирати оберти, ми вийшли за рамки «О’Брайанс» і почали грати в різних популярних столичних клубах, зокрема в культовому «Клубі 44», у якому збиралася дуже різноманітна прогресивна публіка. Там ми достатньо часто виступали, нас слухали, про нас дізнавалися. До речі, в тому ж «Клубі 44» ми познайомилися із Сонею Сотник, з якою потім дуже тісно здружилися, і наша дружба переросла в плідну спільну творчість. Після цього нас почали запрошувати на радіо, на ранкові шоу по телебаченню, і так воно все потроху поїхало: нас почали помічати відомі виконавці, запрошували з ними грати. Про нашу творчість дізнавалося все більше людей.

Річ у тому, що в той період, ми фактично були єдиним в Україні, хто на професійному рівні грав кельтський фолк, можливо й були такі гурти, але це скоріше були самоучки та напівпрофесіонали, у нас же був дуже сильний склад мультиінструменталістів із консерваторною освітою – це зацікавлювало інших виконавців до співпраці з нами. Так, в один прекрасний момент, ми познайомилися з компанією, яка володіла мережею кінотеатрів «Баттерфляй». Їм прийшла в голову ідея зробити закритий допрем’єрний показ веселішим та цікавішим, залучивши живу музику. Це був показ фільму «Володар Перстнів», і вони шукали якраз колектив, який би грав таку фентезійну, схожу на кельтську, музику. Не знаю, чому, але вони запросили саме нас. Ми погодилися, зіграли на тій прем’єрі, і після цього, всі наступні роки, вони періодично нас запрошували і продовжують запрошувати на подібні заходи, коли потрібно зіграти якісь тематичні, історичні мотиви, або, наприклад, музику того композитора, який написав саундтрек до фільму, тобто, ми знаходимо з ними певні прив’язки до фільмів і готуємо відповідну музичну програму.

Минулого року ми якраз виступали з Джамалою. Кінотеатр тоді організував закритий захід, де відбувалась презентація музично-документального фільму JAMALA.UA і залучив нас. Ми тоді грали і етнічну музику кримськотатарського народу, і пісні Джамали у власній обробці, і з нею разом виступили. Окрім цього, ми також брали участь у студійних записах пісень різних виконавців: ТНМК, Росава, Руслана.

- Який вектор розвитку гурту «ЙО-Гурт» на даний момент?

- Ми продовжуємо писати і грати авторську музику, у нас паралельно розвиваються авторські проекти «Татхагата» Ореста Криси й «КоМаха» Марії Хмельової. Зараз почали приділяти більше уваги українській музиці. Нещодавно ми запустили проект з Данилом Денисовим та Марією Хмельовою «Перлини українського ретро (пісні сторіччя, що минуло)», у рамках якого граємо авторську музику українських композиторів початку ХХ століття, яка незаслужено забута нашими сучасниками. Переважно це жанри міського фольклору: танго, вальс та інші. Багато людей відкривають для себе цей період культурного розвитку України завдяки нашому виконанню.

- Вже скоро, 17 березня, День Святого Патрика. Плануєте святкувати?

- Так, звісно. Кожного року ми традиційно занурюємося в ірландську культуру, граючи наші пісні в антуражі ірландських пабів. Цього року, 17 березня, у нас буде подвійний виступ – спочатку ми гратимемо в закладі «О’Коннорс» на Подолі, а потім, трохи пізніше, виступатимемо в «О’Брайанс».

 

Спілкувався

Валентин Юрченко

 

Дата і час

25 травня 2018 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9