Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Ігор Чорновол: спочатку написав рецензію, потім звернувся до суду
Название (сокращённое отображение): 
Про те, як повів себе у цій ситуації Ігор Чорновол читайте далі

Плагіат – це один з найнеприємніших сюрпризів, які можуть статися з автором. Для того, щоб дізнатися, як потрапляють в подібну ситуацію, а головне – як із неї достойно вийти, ми поговорили з Ігором Чорноволом. З фактом плагіату йому довелося зіштовхнутися на власному досвіді: у своїй праці науковці Роман Горак та Ярослав Гнатів використали дослівні висловлювання з книги Ігора Чорновола «Польсько-українська угода 1890-1894рр.» без посилання на джерело, й отримали за свою роботу Шевченківську премію. Про те, як повів себе у цій ситуації Ігор Чорновол, читайте далі.

Як ви дізналися, що стали жертвою плагіату?

Я неодноразово чув, що в роботі Романа Горака і Ярослава Гнатіва є плагіат. Бо вони списали не лише з моєї монографії «Польсько-українська угода 1890-1894рр.». 2009 року я придбав їхню книжку. Так і дізнався.

Як швидко ви відреагували?

Майже одразу. Спершу порадився зі своїм директором академіком Ярославом Ісаєвичем, зателефонував Андрієві Мокроусову в київську «Критику», де невдовзі й опублікували мою рецензію. Між іншим, цілком можливо, що франкознавці мовчать зараз, бо вони вчасно не відреагували. Вони ж не писали рецензій - обмежувалися розмовами.

Якби ця книга не отримала Шевченківської премії, ви б подавали у суд?

Я взагалі не ходжу по судах. Але в даному випадку корупція зашкалює. А взагалі злочинців карають поступово: перший раз призначають найлегше покарання, а рецидивістів  карають суворіше. Так і я: спочатку написав рецензію, а потім звернувся до суду.

Як відбувався судовий процес?

Він ще не закінчився. Плагіат є дослівний, тому сам факт ледве чи в когось викликає сумнів. Але судова процедура така, що суддя не може прийняти рішення сам, без експертів. Я та мої адвокати Сергій Матвіїв та Роксоляна Костур провели велику роботу, залучивши чотирьох фахівців: директора Інституту українських студій Гарвардського університету професора Майкла Флаєра (українського філолога за фахом), декана історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка професора Леоніда Тимошенка (він першим зауважив у Р. Горака та Я. Гнатіва елементи плагіату, про що вказав в своїй рецензії на том третій книги Р. Горака та Я. Гнатіва «Іван Франко» ще 2003р.); завідувача кафедри мовної і міжкультурної комунікації Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка професора Тетяну Космеду (фахівця у галузі судової філології);  Львівський науково-дослідний інститут судово-медичної експертизи теж підтвердив факт плагіату. Крім того, ми надали судові такі докази: опубліковану 2007 року в «Львівській газеті» рецензію її головного редактора Ігоря Гулика саме на цей, частково списаний з моєї книги, том; інтерв’ю «Львівській газеті» члена Шевченківської комісії Дмитра Стуса від 3 березня 2011 р., у якому він каже, що там дійсно є плагіат, але його мало. Таким чином, 4 висновки експертів і 2 докази. Непрямо факт плагіату підтверджує відставка голови Шевченківсько комітету Бориса Олійника. А вже цього року Р. Горака звинуватив у плагіаті на свою книгу Роман Пастух, відомий журналіст та знавець минулого Дрогобича. Натомість на захист оскаржених їхній адвокат представила два приватні листи до себе членів Національної спілки письменників України М. Дмитренка, В. Шкляра та М. Василенка. Пояснюючи ідентичність текстів тим, ніби  Р. Горак, Я. Гнатів та І. Чорновол списували з одних і тих джерел (така тактика їхнього захисту), М. Дмитренко розпочав з того, що «автори використовували одні й ті самі попередні джерела». А вже в пункті другому письменник-професор-фольклорист стверджує, що Горак та Гнатів «використовували ті джерела, що на них подають посилання в тексті», в пункті третьому, що я в своїй книзі посилався на «інші джерела», в четвертому – «Наведені в порівняльній 32 фрагменти монографії «Польсько-українська угода 1890-1894рр.» авторства Чорновола І. П. НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ умовам оригінальності та самостійності, адже вони взяті з інших інформативних джерел». Таким чином, це суперечить тому, що написано в пункті першому; зрештою, й здоровому глуздові.

А ось уривки з тексту, підписаного В. Шклярем та М. Василенком: «Знайшовся якийсь Чорновол, який намагався очорнити авторів цього ґрунтовного життєпису про Івана Франка», «про інші закиди» ловця привидів І. Чорновола нема що говорити», «певний своєї брутальної агресивності, зрештою україножерства»; і взагалі письменники стверджують, що я не українець. Ці листи опублікувала «Історична правда», так що з оригінальним текстом можуть ознайомитись всі охочі. Ми заперечили проти долучення цих текстів в якості доказової бази. Але суддя Олег Ванівський  задовольнив пропозицію адвоката оскаржених призначити додаткову експертизу в Інституті інтелектуальної власності (підрозділ Національного університету "Одеська юридична академія"). Тому в даний момент судове провадження призупинено.

Як поставилася громадськість до вашої справи?

На форумах «Української правди» можна прочитати різне. Колеги по фаху мене підтримують  здебільшого на рівні розмов. Найбільше мене підтримали журналісти, особливо «Львівської газети» та «Української правди». А от франкознавці дружно мовчать. Хоч серед них не один міг би виступити з власним судовим позовом. А про письменників з НСПУ нічого й говорити.

Як ви гадаєте, ваша справа має змінити ситуацію у країні з плагіатом?

Важко сказати; залежно від того, яким буде рішення судді О. Ванівського. Такі судові процеси у Львові вже були. Знайомий особисто з Андрієм Юрашем, доцентом Львівського університету ім. І.Франка, кандидатом політичного наук, релігієзнавцем, який звинуватив у плагіаті певного «вченого» з Одеси і справу виграв. Був знайомий також із славним археологом Михайлом Рожком (він уже помер), який теж успішно захистив своє авторське право в суді. Але моя ситуація – особлива. Бо я подав до суду на шевченківських лауреатів, за якими стоять не лише Шевченківський комітет і Національна спілка письменників України.

Ігор Чорновол, канд. іст. наук., старший наук. співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, наук. співробітник Інституту українських студій Гарвардського університету (2004), професор-гість Інституту Гаррімана Колумбійського університету (2007-2008), автор книг «Польсько-українська угода 1890-1894рр.» (2000), «Українська фракція Галицького крайового сейму. 1861-1901. Нарис з історії українського парламентаризму» (2002), «100 видатних львів’ян» (2009), «199 депутатів Галицького сейму» (2010).

Спілкувалася

Даша Хіміч

(Інтерв'ю підготовлене в межах спільного проекту

Інформагенції ПРО та Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка) 

 

Дата і час

12 грудня 2018 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9