Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Фестиваль молодих українських художників. Detenpyla – післямова
Название (сокращённое отображение): 
Завтра, 9 грудня, у львівській Detenpyla Gallery відбудеться скрінінґ 4-х виставкових фільмів із виставки “Сьогодні, що так і не настало” та розмова про молодість, сучасність й інші нагальні питання мистецької царини

Detenpyla Gallery у Львові та спів-кураторки виставки “Сьогодні, що так і не настало”, Лізавета Герман та Марія Ланько (Катерина Філюк віртуально), запрошують на скрінінґ 4-х виставкових фільмів та розмову про молодість, сучасність та інші нагальні питання мистецької царини. Захід відбудеться завтра, 9 грудня, о 18:00.

У програмі:

“Світлоград” Аліни Якубенко, презентація за участі авторки
“Я і Маріуполь” Пьотра Армяновського
“The End” Мар’яни Яремчишиної
“200 виставок на рік” Олексія Радинського
Закуски від кураторок
Напої від вас
Диско від резидента Detenpyla Gallery Павла Ковача молодшого

Дякуємо за допомогу в організації події авторкам і авторам, Фестивалю кіно і урбаністики 86, Мистецькому Арсеналу та Міністерству культури України.

Для поціновувачів лонґрідів до виставок, кураторські тези про Фестиваль нижче:

Здається, єдиним спільним знаменником для виставки можна вважати момент у часі, що його нині одночасно проживають і над яким розмірковують художники, а слідом за ними — глядачі виставки. Усі вони перебувають у (не)певному часовому проміжку, умовно зафіксованому як кінець 2017 року. Що, окрім факту визнання державою сучасного мистецтва як явища через щойно заснований державний фестиваль, увійде цього року до історії країни? Країни, де точиться війна реальна та війна пам’ятей. Країни, де символічне поняття дому для одних перетворилося на менш важливе завдяки відкритим кордонам, а для інших набуло сакрального значення через втрату дому реального. Країни, в якій дедалі складніше знайти спільну для всіх мову — в прямому і переносному сенсах.

Отже, чи можливо охарактеризувати мовою мистецтва невловиму природу цього колективного тут-і-тепер, коли вже саме поняття сьогодення видається непевним як ніколи? Тонкі лінії, котрі раніше розділяли гомогенний час на минуле, теперішнє та майбутнє, розмиваються. Теперішнє твориться водночас майбутнім (як результат превентивних політик) і минулим (пост-модерністське, пост-комуністичне, пост-історичне, пост-інтернет), але заразом і творить їх — через переписування історії та візіонерські місії. Царина антропології знає про суспільства, в яких плин часу вимірюється зовсім по-іншому або не фіксується взагалі. Історично категорія часу була вигадана людиною для того, аби якось детермінувати свою кінечність та, врешті, надати життю зрозумілого сенсу. Сприйняття часу визначається психологічними чинниками та є унікальним для кожної людини за різних обставин. Навіть суто граматичний вибір часу, в якому написаний цей текст, впливатиме на його подальше сприйняття читачем.

Жодна із представлених на виставці робіт безпосередньо не тематизує поняття часу в його філософському тлумаченні. Кожен із художників розуміє примарну сучасність по-своєму та з’ясовує з часом свої власні стосунки.

Можна спробувати закапсулювати час, як Михайло Алексеєнко, який зберіг недоторканною кімнату своєї бабусі у типовій будівлі 1970-х років і тепер запрошує друзів-художників відрефлексувати цей простір.

Можна милуватися відбитками минулих часів на тілі міста й закарбовувати їх для часів майбутніх разом із Ольгою Кузюрою. Її паперова колекція відтворює архітектурні елементи зниклих нині держав, до складу яких входила частина нинішньої території України.

Можна «полювати» за найменш привабливими, але правдивими проявами стихійної візуальності, яка вже завтра перетвориться на вкрай некомпліментарну ілюстрацію сьогодення. Цьому присвячені фотографічні серії Олени Субач і В’ячеслава Полякова.

Можна відмірювати час маленькими кроками в одночасному мовчазному русі з незнайомцями. Такий досвід пропонує перформанс Марії Плотнікової.

Або можна просто використовувати весь доступний час для того, аби бути разом — подібно до ситуативного колективу авторів, що працювали над проектом «Монтаж», який видозмінювався щодня, допоки тривав Фестиваль молодих українських художників.

Отже, яке місце посідає мистецтво зараз, коли на зміну застарілій часовій парадигмі приходить інша, досі незнана й неосмислена? Чи може мистецтво запропонувати новий лексикон для розмови про речі та явища, яких просто не існувало ще кілька років тому? На наше переконання, художники нині мають найбільший потенціал для теоретичного, чуттєвого та концептуального дослідження поняття, яке соціолог Зиґмунт Бауман влучно назвав «плинна модерність». Шістдесят сім авторів і художніх колективів, запрошених до участі у виставці «Сьогодні, що так і не настало», пропонують глядачеві поміркувати про альтернативні сценарії проживання теперішнього, моделювання майбутнього і засвоєння досвіду минулого. І саме на безперечній вірі у потенціал мистецтва представити дійсно незаангажований погляд на незнайому територію під назвою «сучасність» заснована наша кураторська позиція.

 

Дата і час

21 квітня 2018 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9