Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
Дмитро Стус: "За півтора року з’явиться віртуальний музей Тараса Шевченка"
Название (сокращённое отображение): 
Про зміни в роботі Національного музею імені Тараса Шевченка у розмові з генеральним директором Дмитром Стусом

Зовсім нещодавно Дмитро Стус став генеральним директором Національного музею Тараса Шевченка в Києві. Син відомого українського поета, під час церемонії призначення його на посаду, затвердив, що через рік в музеї відбудуться кардинальні зміни. Дмитро Стус переконаний, щоб зміни відбулися варто закінчити ремонтно-реставраційні роботи, побудувати серйозний менеджмент та повернути статус наукової інституції Національному музею Тараса Шевченка в Києві.  

- Міністр культури України поставив перед вами завдання – за рік повернути Національному музею Тараса Шевченка статус №1 в Україні. Як плануєте реалізовувати цю задачу? 

- Як-то кажуть, завжди все починається з початку (посміхається).  А завдання повернути музею Тараса Шевченка статус номер один в Україні – це надзавдання, яке ми поставили одразу після призначення мене на посаду генерального директора. На сьогодні визначено три головних напрямки розвитку.

Зараз для мене найбільш пріоритетний - ремонтно-реставраційний. За 20 років в музеї накопичилось дуже багато проблем, які хронічно не вирішувались. Вішати всіх собак за це на попередніх директорів неправильно. У нашій державі до культури завжди було, так би мовити, декларативно-специфічне ставлення. Музеї Шевченка, а їх в Україні не багато, не мало - понад 100, поступово занепадали, тому що в них ніхто не вкладав кошти. Тому виникали великі проблеми. Радує те, що зараз є можливість ці проблеми вирішити. І я з колективом музею Шевченка працюватиму над цим, бо буде просто соромно перед гостями Євро-2012.

Щодо другого напрямку, то це розвиток музейного менеджменту, який тісно пов’язаний з вирішенням технічних проблем.

- Яких саме? 

- Наприклад, у нашому музеї один комп’ютер розділяють 5-6 науковців. При цьому, на такій техніці працювали 6-8 років тому. Це катастрофічна ситуація - одна з найсерйозніших проблем. Але загалом музейний менеджмент – це не тільки технічна реорганізація, це й робота по залученню до музею відвідувачів. На жаль, приблизно 80% киян навіть приблизно не уявляють, де цей музей знаходиться. Відповідно цю ситуацію потрібно змінювати. План розвитку ми вже склали.

Суть третього  напрямку розвитку полягає в тому, що наш музей повинен видавати  не тільки сувенірну продукцію, якої в музеї, до речі, немає, а й наукові видання, адже ми володіємо статусом науково-дослідної установи. Така традиція започаткувалася ще в 60-70-х роках минулого століття. Пізніше в силу багатьох причин вона по суті зникла. Тому зараз ми її хочемо поновити. При цьому, навіть якийсь сувенір чи магнітик з зображенням Шевченка – це той мінімум, про який можна подбати уже сьогодні.

- Наближається Євро 2012. Без сумніву, вас відвідуватимуть багато іноземців. Чи може музей запропонувати їм екскурсію з урахуванням інноваційних технологій, як це робиться за кордоном?

- Почну з того, що кожен музей має певний набір екскурсій. Зазвичай повинно бути 100-120 екскурсій на кожну фокус-групу, відповідно і на кожну мову, культуру й етнос. Нині в музеї проводяться близько 30 типових екскурсій. І я вважаю, що цього замало. Звичайно, до початку Євро ми шукаємо можливості розвитку. Наприклад, обов’язковою складовою є закупівля аудіогідів. Науково-методична рада поставила нам  завдання - створити кілька типових екскурсій: для європейських туристів - англійською мовою, для російських – російською. Та це все повинно реалізовуватись окремо, тому що для росіян існує один культурний контекст Шевченка, для європейців – зовсім інший.

- Як часто музей відвідують організовані групи школярів чи студентів? І як ви їх заохочуєте до екскурсій? 

- Така робота в музеї була поставлена дуже непогано ще до мого приходу на посаду. Приблизно 70% відвідувачів музею – це переважно школярі, особливо в період, коли вивчення творчості Тараса Григоровича співпадає зі шкільною програмою. Насправді екскурсій досить багато. Можливо, вони орієнтовані не зовсім на сьогоднішнього старшокласника, а на того, уявного, яким його хоче бачити старше покоління людей. Та все ж, я вважаю, що в цьому плані музей має досить великі напрацювання. Наприклад, зараз експозиції та екскурсії на науково-методичних радах ми проводимо щотижня. От уже провели дві, зокрема, після мого знайомства з колективом. Тобто це не істотні проблеми.

Щойно я почав тут працювати, багато директорів різних музеїв телефонували мені з привітаннями. І всі казали керуватися лише одним принципом: не робити різких рухів, вивчити ситуацію, подивитися навколо, розробити систему і лише тоді потихеньку щось змінювати.

- Як плануєте залучати кошти на вдосконалення музею? 

- Ви чудово розумієте, що розвиток музею насамперед залежить від фінансових проблем. Наразі відомо лишень, що нас будуть підтримувати декілька донорських організацій і представники кількох бізнес-структур.

- Чи співпрацюєте ви з Інститутом літератури імені Тараса Шевченка? Як підтримуєте один одного? 

- Були присутні певні проблеми по співпраці з Інститутом літератури. А точніше сказати, напруження.

Ви запитаєте, чому? Проблеми зазвичай виникають внаслідок певних амбіцій окремих людей. Попередній директор музею, Сергій Гальченко, був знятий з посади внаслідок робочого конфлікту і непорозумінь з певною групою науковців. Моя попередниця, Наталія Клименко, прийшла власне з тієї групи. Зрозуміло, що взаємини між Сергієм Анастасійовичем, який і до цього, і після цього працював в Інституті літератури, з Наталією Михайлівною були напружені. Це відбивалось на координації всього музею. Зараз ці проблеми вирішуються. Я не бачу великих перешкод, щоб іти далі. Я вже зустрічався і з Миколою Жулинським, і з ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Леонідом Губерським. Тому проблема рано чи пізно буде вирішена.

- Як плануєте долучати шевченкознавців з Інституту літератури до наукової діяльності музею?

- Будемо співпрацювати при підготовці спільних видань. Але зараз штати заповнені. Якщо ми будемо друкувати свої видання і залучати людей як консультантів – звичайно їхня допомога нам потрібна. Але, знову ж, існує проблема коштів при залученні людей до штату. На рівні інституцій спільної підготовки питань ми вже домовилися про співпрацю. Які б не були напружені стосунки, але потрібно допомагати шевченкознавцям з Інституту літератури, щоб вони працювали з фондами нашого музею. Інша річ в тому, що ця співпраця мала би бути більш тісною, ніж вона є зараз. Ми  зробимо все можливе, щоб будь-які напруження поступово зникали.

- Пане Дмитре, досить відома практика за кордоном співпраця музеїв одного спрямування. У цьому контексті, чи можлива Ваша співпраця з музеєм Шевченка в Каневі, зокрема щодо організацій спільних виставок?

- Ми з Каневом вже про це домовились. Зараз наші бухгалтери все досліджують. Спільний музейний квиток – це світова практика.

Наприклад, у Каневі за останні півтора року істотно в кращу сторону змінена інфраструктура, але її не можна порівняти з інфраструктурою умовного Кракова, чи Варшави. Це буде перебільшенням. Я вже не кажу про Лондон чи Париж. Ми опираємось на сьогоденні реалії. Так, щоб поїхати до Канева, людині потрібно витратити цілий день, знайти транспорт, перебороти дуже багато незручностей. Це не так легко.

Та починати роботу над спільними квитками потрібно з мінімальної довідкової інформації: у які дні музей працює, час роботи, як замовити екскурсії, у якому канівському готелі можна переночувати, скільки це буде коштувати, у яких кафе можна поїсти. Бо ні Київ, ні Канів на сьогодні не мають свого якогось мінімального кафе, ба навіть немає умов, щоб його побудувати. Ми будемо думати про те, щоб людина змогла в холодну погоду випити гарячу каву-чай, у спеку – прохолодної води. На жаль, поки з цього ще нічого не реалізовано. А без довідкової інформації рекламувати музеї безглуздо. В ідеалі до тієї інформації також потрібно додати: яким чином з Києва можна дібратися до Канева,  звідки ходять маршрутки, звідки ходять теплоходи, скільки це коштує. Безперечно, слідкувати за зміною розкладу руху транспорту для того, щоб одразу передруковувати рекламні брошури. Для цього необхідна техніка і відділ, який збирає інформацію. Завдання реалізації поставлено. Наскільки оперативно ми їх вирішимо, залежить тільки від наших зусиль. Існує багато дрібних деталей, які не під силу вирішити, наприклад, двом людям. Тут повинен працювати системний відділ.

Нещодавно я був у Каневі з Ларисою Скорик, українським архітектором. Ми обговорювали проблему спільного квитка спільно з директором музею і його заступником. Обидві сторони зацікавлені в реалізації цього завдання. Отже, будемо працювати. Більше того, зараз київський музей допомагає канівському з підготовкою їхніх експозицій. З музеєм в Каневі ми не просто будемо, ми повинні працювати якомога тісніше. Адже Канів - це місце, де Шевченко похований, це наша пам’ять, це взагалі одне з центральних місць в усій Україні.

- А як щодо відвідуваності літературно-меморіального будинку Тараса Шевченка, що на Майдані Незалежності?

- У центральному музеї приблизно в 5-6 разів відвідувачів більше. Безперечно, потрібно, щоб до меморіального будиночку приходило значно більше людей. Та головна проблема в тому, що в ньому зможе поміститися лише певна невелика кількість гостей. Під час екскурсії люди не повинні наступати один одному на ноги. Адже, коли людині некомфортно, вона задається  питанням, чого я сюди прийшла?  Вхід до меморіального музею досить вузький, та змінити нічого не можна, тому що то місце, де Шевченко був особисто. Це жива пам’ять. Там потрібно по вузьких сходах спуститись – роздягнутись в гардеробі - піднятись. Якщо туди одночасно зайде 100 людей, то все, це катастрофа. Та ще й в кожній кімнатці повинен сидіти наглядач, дивитись за фондом, хтось інший - розповідати екскурсію чи просто спостерігати за процесом. Але поки що, на жаль, кількість відвідувачів в обох музеях далека від максимальної.

- Пане Дмитре, за кордоном однією з важливих вимог до промоції музейної справи є наявність цікавого сайту. На жаль, веб-сторінка Національного музею далека від ідеалу. Чи можна очікувати на запуск нового сучасного інтернет-ресурсу музею? 

- Звичайно ж, одне із завдань нашої роботи – запустити офіційний сайт. Але щоб реалізувати його, ми повинні втілити перші дві, вище перераховані, проблеми розвитку, тобто ремонтно-реставраційні роботи та розвиток музейного менеджменту. І до 200-річчя з дня народження поета, яке ми відзначатимемо 2014 року, я сподіваюся, нам вдасться це вирішити.

- Нині сайт музею доступний лише українською мовою? Чи буде вирішене це питання для залучення іноземної аудиторії до відвідання експозицій?

- Мовна проблема в нашій країні присутня постійно. Звичайно, основа сайту має бути побудована як мінімум трьома мовами: англійською, російською та українською. Хоча трьома – це теж умовно. Так, у Канівському музеї Шевченка китайське посольство безкоштовно перекладає екскурсії китайською мовою. Але це зрозуміло – музей у Каневі технічно більш розвинений, ніж київський, тому їх навіть порівнювати не можна. Якщо ми звернемось до посольства за допомогою, я сподіваюсь, що вони і нам не відмовлять щось перекласти. Просто зараз ще немає з чим звертатись. Тому три мови на сайті - це лише початок. Ця робота ведеться. Один благодійний фонд пообіцяв нам підтримку – ми запросимо студентів-волонтерів з кількох вузів Києва, зокрема з Києво-Могилянської академії, які допомагатимуть в період проведення Євро-2012 просто порозумітися з нашими гостями, бо у нас сьогодні тільки троє людей в усьому музеї розмовляє англійською мовою.

- У музеях за кордоном календар подій на електронних сайтах створюють на рік вперед. Чому на українському сайті висвітлена лише одна найближча подія?

- Банально, це брак техніки, за допомогою якої можна посилити роботу сайту. Нині події справді оновлюються несистемно. Сайт існує тоді, коли він оновлюється 3-5 разів на день. А коли в сайту одне оновлення на місяць, чи в півроку, чесно кажучи, справжнім його назвати важко – у мене навіть язик не повертається. Тому ми будемо створювати новий сайт з нуля. Вже планується зовсім нова його концепція. Після того, як я почав працювати тут, у музеї Шевченка, найперше, що я зробив – провів Інтернет до свого ноутбука, тому що без нього я просто не можу працювати. А робити сайт, коли в музеї майже немає комп’ютерної техніки, як ви здогадалися, складно. Тому на сьогодні електронного сайту Національного музею Тараса Шевченка практично не існує.

- Але в XXI столітті першоджерелом, де можна дізнатись про музей є  інтернет.

- Так і є.  Але я б сказав, що в основному це поширюється на молоде покоління. Людям, яким вже за 50-60 років не мають бажання і можливості відвідувати інтернет. Це навіть не стереотипи – це певна проблема покоління. І цій проблемі ми надаємо великого значення. Переробляти той сайт, що є, я вважаю недоцільним. Крім того, музей Шевченка – це скарби, а скарби ми маємо десь, зберігати. Щоб перевести в цифри весь той архів, що є в музеї, нам потрібно декілька серверів, які відсутні. Музей навіть не має фахівців, які можуть цим займатись. Найбільший комп’ютер на даний момент стоїть у нас в бухгалтерії і має загальну пам’ять 2 ГВ. Висновки в цій ситуації невтішні.

- Окрім сайту в інтернеті, як люди можуть дізнатися про існування, місцезнаходження та структуру музею? 

- Музейним менеджментом в музеї поки-що ніхто не займався. Зараз створюється відділ, де працівники займатимуться таким комплексом робіт. Це як співпраця з готелями, так і присутність в інформаційній сфері – нам потрібно шукати інформаційні приводи.        

Так склалося, що ми не за кордоном. У нас якщо пишеться в брошурці щось про музеї, то тільки про дві, може, три інституції: це Пінчук Арт Центр, який не зовсім музей, це Мистецький Арсенал, який більше є виставковою залою і, можливо, це музей Західного і Східного мистецтва, хоча щодо останнього я сумніваюсь. Також присутня інформація про Києво-Печерську Лавру і Софію Київську, адже ці сакральні місця не потребують додаткової реклами, ці пам’ятки в світі знають краще, ніж музей Тараса Шевченка. Наше завдання – працювати над тим, що поступово зрівняти ці показники. Хоча насправді це заважке завдання.

- Підсумовуючи, яким Ви бачите музей перед початком Євро-2012? Що саме будете змінювати в першу чергу? 

- Якщо хочеш розсмішити бога – розкажи йому про свої плани. Я маю підстави говорити, що в першу чергу ми вирішимо найневідкладніші проблеми – ремонтно-реставраційні, принаймні в цьому музеї і будиночку, що на Майдані Незалежності. Ми приведемо до ладу вхід в музею, щоб людина, прийшовши сюди, відчула себе в атмосфері часу, коли жив Тарас Григорович. Я сподіваюсь, що вдасться вирішити проблеми з аудіогідом та спеціальними екскурсіями, як мінімум сімома мовами світу.

Ми запустимо сайт. Він почне працювати значно раніше, ніж почнеться Євро-2012. Ми зробимо сувенірну продукцію, принаймні введемо її в цінові категорії. Це будуть як найдешевші магнітики, так і коштовні сувеніри. Якщо не встигнемо до Євро-2012, то до 200-х річчя поета все точно буде зроблено, і навіть швидше. Адже знову ж таки - знайти кошти і партнерів – це великий комплекс робіт.

Будуть діяти спільні квитки. У рекламних брошурах буде присутня інформація не тільки про музей Шевченка в Каневі, а взагалі - про всі музеї в Україні. Так ми вийдемо на таку собі туристичну карту України: куди їхати, що подивитись, щоб пізнати певну  територію, яка для абсолютної більшості європейців відома хіба що тим, що тут народилися брати Клички, або грає футболіст Андрій Шевченко.

За півтора року ми зробимо віртуальний музей Тараса Шевченка, щоб будь-який громадянин України мав доступ до цієї шанованої людини і до всього комплексу культурної продукції, пов’язаної з Тарасом Шевченком.  А через нього і взагалі до української культурної спадщини.

Це та програма-мінімум, над якою ми зараз працюємо. Але неможливо змінити все одразу. Перший крок – ремонтно-реставраційні роботи, без яких далі музей існувати просто не може.

Спілкувалася Руслана Костур

Світлина з vsiknygy.net.ua 

 

Дата і час

16 грудня 2017 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9