Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
День смерті українського правозахисника, дисидента і політв'язня радянських часів Михайла Гориня

13 січня 2013 року помер український правозахисник, дисидент і політв'язень радянських часів Михайло Миколайович Горинь.
У грудні 1944 р.   депортований разом з матір'ю, та по дорозі на заслання їм вдалося втекти. У 1949 р., щоб не вступати в колгосп, сім’я переселилася до м. Ходорів. У 1949–1954 рр. навчався у Львівському університеті. У 1953 р. виключений з університету за відмову вступати до комсомолу, згодом – відновлений. Підтримував зв`язки з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюджував листівки. У 1954–1961 рр. працював учителем логіки, психології, української мови та літератури, директором шкіл Дрогобицького району; завідував районним методкабінетом; був інспектором Стрілківського райвно. Один з організаторів і член Президії Львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (1963).
26 серпня 1965 р. заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації та пропаганди (ч. 1 ст. 62 КК УРСР). 18 квітня 1966 р. на закритому засіданні Львівського обласного суду засуджений на 6 років таборів суворого режиму. За пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в’язнів 18 липня 1967 р. суд Зубово-Полянського р-ну Мордовської АРСР засудив М. Гориня до 3 років ув’язнення у Володимирській тюрмі.  Звільнений 26 серпня 1971 р. повернувся до Львова. Отримав відмову у прописці. Тимчасово мешкав на Рівненщині. Брав участь у підготовці основних документів, створеної 9 листопада 1976 р., Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська група). 3 грудня 1981 р. знову заарештований. 25 червня 1982 р. засуджений за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда» та відмова свідчити у справі І. Кандиби) на 10 р. позбавлення волі в таборах особливого режиму та 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. 12 листопада 1982 р. етапований до табору в с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. У 1986 р. етапований до Львова, згодом – повернений етапом на Урал.  2 липня 1987 р. амністований.
У 1989 р. працював у Києві в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову. Був головою секретаріату НРУ, головою Політради і співголовою НРУ. У 1990 р. реабілітований. У березні 1990 р.– квітні 1994 р. – депутат ВР України. У травні 1992 р. – жовтні 1995 р. – голова Української республіканської партії. Один із засновників Республіканської християнської партії (травень 1997 р.). 19 травня 2000 р. – обраний Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР).
Отримав орден «За заслуги» (Польща, 1992), орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1998), орден кн. Ярослава Мудрого V ступеня (2000), орден «За заслуги» ІІ ступеня (2005), орден «За мужність» І ступеня (2006), орден «За вагомий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави» (2009).

 

Дата і час

16 серпня 2018 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9