Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
День смерті українського композитора, педагога, музично-громадського діяча Івана Карабиця

Цього дня у 2002 році помер український композитор, педагог, музично-громадський діяч Іван Федорович Карабиць.
Іван Карабиць – Народний артист України (1991), заслужений діяч мистецтв України (1974), лауреат премії Ленінського комсомолу (за ораторію «Заклинання вогню» і Симфонію № 2, 1981), лауреат Республіканської премії ім. М. Островського (1978), лауреат Всесоюзного конкурсу композиторів (за Концерт № 1 для фортепіано з оркестром, 1969), дипломант Всесоюзного конкурсу (за ораторію «Земле моя, на ймення Донбас»), професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (1998), член правління Національної спілки композиторів України, член правління Українського фонду культури і Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО.
У 1959–1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі, закінчив його по класу фортепіано. У 1961–1963 рр. працював концертмейстером училищного хору, тоді ж почав писати музику. У 1963–1971 рр. навчався на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського в класі Б. М. Лятошинського, з 1968 р. – у класі М. М. Скорика, під керівництвом якого закінчив аспірантуру (1972–1975 рр.). У 1967–1975 рр. працював диригентом ансамблю пісні і танцю Київського військового округу. У 1975–1983 рр. – на творчій роботі. З 1983 р. викладав у Київській консерваторії (нині Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського). Серед учнів І. Ф. Карабиця – В.Полева, А. Рощенко, А. Бондаренко, О. Ільницька, В. Ракочі, А. Гончаров, Н. Яремчук та ін. З 1972 р. – член Спілки композиторів України (СКУ). У наступні роки обирався до складу правління СКУ і СК СРСР, був головою правління Музфонду України (1979–1983), заступником голови правління СКУ з питань міжнародних зв’язків та керівник комісії масових жанрів. У 1994–2000 рр. – художній керівник Національного ансамблю солістів «Київська камера та», фундатор циклу концертів «Час камерати». У 1990 р. став автором ідеї та постійним директором і художнім керівником Міжнародного музичного фестивалю «Київ Мюзик Фест». Тринадцятий фестиваль «Київ Мюзик Фест’2002» було присвячено пам’яті Івана Карабиця.
У 1995 р. став одним із засновників Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, у 1995–2001 рр. – постійний голова журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. З 1998 р. – художній керівник Міжнародного музичного фестивалю «Київські літні музичні вечори».
І. Карабиць брав участь в роботі Всеамериканської асоціації адміністраторів музичних навчальних закладів (1995, м. Міннеаполіс, США), виступав з лекціями про українську музику в Українському інституті Америки (Нью-Йорк), в Університеті штату Невада (США), був запрошений Чикагським симфонічним оркестром як composer in residence.
Початковий період творчості композитора позначений вільним використанням додекафонії. Твори раннього періоду (1 соната для віолончелі, симфоніетта для струнного оркестру, сонатина для фортепіано) відрізняються тяжінням до експресивного типу висловлення та пошуком індивідуального стилю. У 70–80 роки визначилося тяжіння композитора до концепційної масштабності у втіленні філософської проблематики, громадянської тематики (теми Батьківщини, пам’яті, морального обов’язку). Позначився пріоритет симфонічних жанрів у їх взаємозв’язку із сценічними, вокальними жанрами, інструментальним концертом (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру). У симфонізмі І. Карабиця виявилося тяжіння до драматичного типу як провідного в синтезі різних жанрових начал (у взаємозв’язку епосу, драми і лірики в симфонії-епопеї «П’ять пісень про Україну», конфліктно-драматичного і ліричного – в Третій). Музична лексика композитора відображує багатовекторність стильових орієнтирів: різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награші) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), музична класика ХХ ст. (Г. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравинський) та новітні тенденції, масові жанри. Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (несерійної додекафонії, пуантилізму, кластерності, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестру), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»).  
 

 

 

Дата і час

22 липня 2018 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9