Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
День народження українського прозаїка, драматурга, художника, політичного і державного діяча Володимира Винниченка

Цього дня 1880 року народився український прозаїк, драматург, художник, політичний і державний діяч Володимир Кирилович Винниченко.

У 1900 р. В. Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету ім. св. Володимира, де того ж року створив таємну студентську революційну організацію – «Студентська громада». Став активним членом Революційної української партії (РУП): з 1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії. У 1903 р. був виключений з університету (закінчив його екстерном у 1905). Невдовзі був заарештований і кинутий в одиночну камеру Лук’янівської в’язниці в Києві, звідки йому пощастило втекти. Та після нового арешту потрапив у дисциплінарний батальйон, звідки також втік і нелегально відбув в еміграцію. Однак, ризикуючи життям, В. Винниченко не раз переходив кордон, переправляючи в Росію революційну літературу. Черговий арешт і ув’язнення, цього разу – вже із загрозою довічної каторги. І знову йому вдалося вирватися з лабет царської охранки та емігрувати. Й лише на початку Першої світової війни В. Винниченко повернувся в Росію і жив до 1917 р. під чужим ім’ям, переважно в Москві, де співпрацював у журналі «Украинская жизнь».

Після Лютневої революції 1917 р. переїхав в Україну і взявся до активної політичної роботи. Обраний членом Центральної Ради України, згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ молодої Української Народної Республіки (УНР).

Автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив І Універсал на Другому військовому з’їзді 23 червня 1917 р. та Декларацію Генерального секретаріату 27 червня 1917 р. на пленумі Центральної Ради України.

22 серпня 1917 р. Центральна Рада ухвалила першу Конституцію України. Згодом через загострення внутрішніх суперечностей Винниченко вийшов з уряду, та вже менш ніж за місяць він знову його очолив.

Наприкінці жовтня 1917 р. делегація УЦР відбула до Петрограда, де стала свідком повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. УЦР 9 січня 1918 р. ухвалила IV Універсал, який підтверджував, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був виїхати до Житомира. В. Винниченко разом із дружиною поїхав на південь, до Бердянська. За Гетьманату короткий час жив на хуторі, що на Княжій горі під Каневом, де займався літературною творчістю, написав п’єсу «Між двох сил». Тут був заарештований гетьманською вартою за підозрою у підготовці «антидержавної змови». Але завдяки своєму авторитетові В. Винниченку вдалося звільнитися – й невдовзі він знову узявся до активної політичної діяльності.

У серпні 1918 р. В. Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР і створенні її вищого органу – Директорії, головою якої він і став у листопаді 1918 р. Незабаром через конфлікти із Симоном Петлюрою діяч остаточно пішов у відставку і виїхав за кордон (замешкав у м-ку Земмерінг під Віднем).

В еміграції політична кар’єра В. Винниченка протривала ще певний час. У Відні він створив і видав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації» (1920)

Хоча за своєю політичною орієнтацією В. Винниченко досить довго був близьким до радикальної комуністичної філософії, однак він завжди вважав, що більшовики «недостатньо враховували національний фактор». В. Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «раціональніша, тісніше пов’язана з історичним минулим України».

Наприкінці 1919 р. В. Винниченко спробував цю свою утопічну ідею втілити в життя. Він вийшов з УСДРП і організував у Відні так звану Закордонну групу українських комуністів, навіть створив її друкований орган – газету «Нова доба», в якій опублікував свій лист-маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції», сповістивши про перехід новоствореної групи «на позиції комунізму». Невдовзі він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радянське керівництво (й особисто В. Ленін) задовольнило прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 р. В. Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де мав намір, за його власним висловом, «одягти більшовизм в українську одежу». Ключовий пункт його програми – статус України як незалежної соборної держави – не був підтриманий Л. Троцьким, Л. Каменєвим і Х. Раковським. Натомість В. Винниченку було запропоновано зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ. Однак у включенні до складу ЦК КП (б) У, що давало б йому можливість реально вплинути на політику, В. Винниченку було відмовлено.

Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем України, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці виключно з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР – і у вересні 1920 р. виїхав із Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.

Повернувшись у Відень, В. Винниченко виступив з нищівною критикою національної політики РКП і КП(б)У та Радянського уряду.

У наступні роки, вже живучи у Франції, він продовжував уважно стежити за подіями в СРСР. Займався літературною творчістю, живописом. Під час німецької окупації Франції Володимира Винниченка було кинуто до концтабору за відмову співробітничати з нацистами. Після закінчення війни він офіційно виступив у пресі – як переконаний пацифіст – із закликом до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.

Літературна спадщина Володимира Винниченка надзвичайно багата. Він – автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина». Появу перших його творів вітали ще Іван Франко і Леся Українка. (У 1902 р. у журналі «Киевская старина» з’являється його перше оповідання «Краса і сила»). Однак високі оцінки його творчості не завадили радянській владі – відразу після виїзду В. Винниченка в еміграцію – проголосити його «ворогом народу» та накласти заборону на видання його творів.

Літературна творчість В. Винниченка умовно розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його нарисів і оповідань, написаних починаючи з 1902 р. і до наступу реакції після революції 1905 р. До другого періоду належать оповідання, п’єси й романи, які з’явилися пізніше цих подій.

Основні твори: повісті та оповідання  («Віють вітри, віють буйні...», «Уміркований та щирий», «Краса і сила», «Федько-халамидник», «Раб краси»), драматичні твори («Вибрані п’єси»), романи («Сонячна машина») тощо.

 

Дата і час

23 липня 2018 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9