Світлини

Фото з важливих культурних подій

Далі>>

Аналітика

Про все важливе на культурному ринку України та за її межами

Далі >>

Авторизація

     
 
 
     
     
 
 
     
     
 
 
     
 
 
Якщо у Вас є новини про події культурного життя України і Ви прагнете оперативно поділитися ними зі світом, надсилайте їх на електронну адресу info@i-pro.kiev.ua, або телефонуйте на номер гарячої лінії (098)970-75-01
100 років сусідства: Україна і Польща
Название (сокращённое отображение): 
Український інститут національної пам'яті відкриє виставку: «100 років сусідства: Україна і Польща». Один з тематичних блоків виставки присвячений співпраці Народного Руху України та польської «Солідарності»

Завтра, 1 листопада, Український інститут національної пам'яті відкриє виставку: «100 років сусідства: Україна і Польща». Один з тематичних блоків виставки присвячений співпраці Народного Руху України та польської «Солідарності». Проте, ця співпраця була започаткована ще у 1988 р. Українською Гельсінською спілкою. З нагоди 30-ліття Української Гельсінської Спілки 26 жовтня 2018 р. Український інститут національної пам’яті, Національна академія державного управління при Президентові України, Ветеранське об’єднання «Українська Гельсінська спілка» та Музей шістдесятництва організували наукову конференцію: «Історична роль Української Гельсінської спілки у відновленні незалежності Української держави (1988-1990 рр.)».

Взаємодію Української Гельсінської спілки з польською «Солідарністю» у своїй доповіді висвітлила співробітниця Інституту кандидат історичних наук, доцент Любов Крупник.
Упродовж 1989 р. країнами соціалістичного табору Центрально-Східної Європи прокотилась хвиля «оксамитових революцій», які знищили монополію комуністичних режимів. Події в Польщі стали початком падіння комуністичної системи у цілій Центрально-Східній Європі (під час частково вільних парламентських виборів у червні 1989 р. «Солідарність» здобула 99 із 100 місць у Сенаті та усі можливі 35 % місць в Сеймі). Пожвавились національні рухи і у республіках СРСР, найперше у Прибалтиці. Все це стало суттєвим поштовхом для українського національного руху, який разом з іншими антикомуністичними рухами зіграв  вагому роль у розпаді СРСР.
Україна відігравала вагоме місце в СРСР не тільки завдяки економічному та людському потенціалу, а й завдяки ідеологічній та духовній складовій. Історичний міф, що обґрунтовував право домінування Росії над іншими республіками, втрачав сенс без участі у цій конструкції України.  Тому республіка перебувала під пильною увагою, стояла в авангарді політичних репресій, а у  перші роки перебудови Україну називали «заповідником застою».
Ситуація змінилася після Чорнобильської катастрофи, а також внаслідок так званої «горбачовської» амністії, коли з ув’язнення виходять учасники національно-визвольного руху, українські дисиденти. За відносно сприятливих умов періоду перебудови вони  стають каталізаторами громадсько-політичного життя в УРСР. Вже 6 серпня 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК) - перша незалежна громадська організація в Україні, провідну роль у якій відігравали колишні політв'язні Євген Сверстюк, Сергій Набока (голова ради), Олесь Шевченко, Ольга Гейко-Матусевич, Віталій Шевченко та інші.
Наприкінці грудня 1987 р. про відновлення своєї діяльності оголосила Українська Гельсінська група і саме на її основі колишні політв᾿язні утворюють першу в УРСР громадсько-політичну організацію партійного типу, що відкрито заявила про свою опозиційність до СРСР - Українську Гельсінську спілку (УГС). 7 липня 1988 р. у Львові під час п᾿ятидесятитисячного мітингу біля пам᾿ятника Івану Франку було заявлено, що сформована у 1976 р. правозахисна Українська Гельсінська група (УГГ) виконала свої завдання, а тому складає повноваження і повним складом входить в Українську Гельсінську спілку. У тому ж 1988 р. рада Українського культурологічного клубу ухвалила рішення увійти повним складом до Української Гельсінкської спілки (УГС).
Учасники наукової конференції «Історична роль Української Гельсінської спілки у відновленні незалежності Української держави (1988-1990 рр.)». 26 жовтня 2018 р.
Одним з перших рішень членів Української Гельсінської спілки було вислати своїх представника до Польщі для налагодження контактів з польською «Солідарністю», оскільки польська опозиція мала суттєвий досвід боротьби і могла надати реальну допомогу українцям. Важливість цієї поїздки була ще в тому, що це був перший контакт між українською та польською  опозиціями.
Польські опозиційні кола стежили за подіями в Україні, зокрема,  добре знаними були українські дисиденти Петро Григоренко, Валерій Марченко, Юрій Литвин, Мирослав Маринович тощо. У свою чергу українські політв'язні вже тривалий час з надією дивились на успіхи польської «Солідарності».
Як згадував Мирослав Маринович: «Був один момент, коли ми в таборі склали  лаконічну телеграму до «Солідарності» з думкою про те, що нам вдасться той текст передати на волю і що та телеграма буде з нашими підписами. Не знаю, як там з нею склалося, але, в кожному випадку, вона писалась. Не пам'ятаю тексту телеграми, але гасло «за нашу і вашу свободу»  – воно було таким надихаючим. Ми зичили їм сил, а з іншого боку розуміли, що вони борються і за нас».
У  1982 р., перебуваючи у таборі,  Василь Стус  писав: «Чи не від самого Києва стежу за подіями в Польщі. Хай живуть вольонтери свободи! Втішає їхня, поляків, нескореність радянському деспотизмові, їхні всенародні струси вражають; робітництво, інтелігенція, студентство – все, крім війська і поліції. Коли так ітимуть події, то завтра полум'я охопить і військо. Що тоді робитимуть Брежнєви-Ярузельські? (…)Профспілковий варіянт визволення надзвичайно ефективний був би і для СРСР. Коли б початки, зроблені інженером Клебановим, були підтримані по цілій країні, уряд СРСР мав би перед собою, може, найсучаснішого антагоніста. Бо Гельсінкський рух – то вища математика для цієї країни, як, може, і національно-патріотичний. Зате рух за житло й шматок хліба, рух за нормальну платню робітника – це мова загальнозрозуміла, прийнятна.(…) Польща робить епоху в тоталітарному світі і готує його крах».
Так само у вересні 1982 р., перебуваючи у Лук'янівській в'язниці, дисидент Юрій Литвин написав звернення до польської «Солідарності»  від Української Гельсінської групи, де було сказано: «Та, воістину титанічна і героїчна боротьба, проведені «Солідарністю» протягом року, гідні подиву, захоплення, глибокого вивчення і наслідування».
У 1988 р. від Української Гельсінської спілки для пошуку контактів із «Солідарністю» до Польщі  поїхав український дисидент Богдан Горинь. У налагодженні цих зв'язків важливу роль зіграли представники української громади Польщі, а також церква.  Спершу Богдан Горинь знайшов контакт з часописом християнської молоді «Spotkania»  («Зустрічі»), а через них з «Солідарністю». Цікаво, що діячі «Солідарності» були ознайомлені з діяльністю Української Гельсінської спілки, оскільки мали матеріали, які у Польщу нелегально переправлялись до греко-католицьких монастирів  чернечого ордену василіан. Також організовувались зустрічі з такими чільними постаттями «Солідарності», як Яцек Куронь, Адам Міхнік, Клубом католицької інтелігенції та з редакцією часопису християнської молоді «Spotkania» («Зустрічі»).
Провідна діячка «Солідарності» Богумила Бердиховська про приїзд до Польщі Богдана Гориня згадувала так: «Ця поїздка Гориня до Польщі – це була дивовижна справа, бо якщо візьмеш до уваги, в якому стані був дисидентський рух і як виглядала їхня історія, то видно, що вони не мали можливості подивитись на світ. І те, що  вони, однак, придумали потребу будувати співпрацю, а не конфронтацію… вони проявили таку громадянську і політичну мудрість. Ну, в кожному разі, після тих зустрічей було ясно, що новий етап співпраці з Україною починається».
 

Дата і час

19 листопада 2018 року

Календар подій

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9